Ландшафтний дизайн українців: БУЗИНА

27 октября 2015, 15:28
Публіцист. Блог про культуру, історію України та інше
0
96

Це такий же знаковий символ української культури, як і калина, але сучасні українці про це майже забули

Продовження. Початок читайте тут: http://blogs.korrespondent.net/blog/2340/3391546/

І тут: http://blogs.korrespondent.net/blog/lifestyle/3391558/

І тут: http://blogs.korrespondent.net/blog/lifestyle/3391720/

І тут: http://blogs.korrespondent.net/blog/2340/3393654/

 І тут: http://blogs.korrespondent.net/blog/2340/3416951/

І тут: http://blogs.korrespondent.net/blog/2340/3417064/

Фото. Бузина чорна. Київщина. Червень 2014 р.

Дуже популярною і священною рослиною в українців була бузина чорна (Sambucus nigra). Квітує в червні.

 Це такий же знаковий символ української культури, як і калина, але сучасні українці про це майже забули. Письменниця ХІХ століття Марко Вовчок писала: «Дід насадив і калину, і бузину, і рожу гожу». [21, с. 250]

 Саджали її в такому місці, де нечасто ходять і не копають землю, що пов’язано з релігійно-побутовим використанням і символікою цієї рослини.

 Таке місце для куща бузини старалися знайти десь впритул до господарської споруди, у якій зберігали зерно, продукти харчування (але ні в якому разі не близько до хати), оскільки здавна вважається, що специфічного запаху гілок бузини не люблять миші.

 У селах Чернігівщини, Київщини і зараз ще можна побачити багато обійсть, де кущі бузини ростуть саме впритул до господарських будівель, хлівів, де тримали і худобу, і зерно, але десь біля межі, огорожі, де ніхто не ходить і не копає.

 Таке розміщення бузини на Чернігівщині підтверджує Олександр Довженко у повісті «Зачарована Десна»: «А вдовж тину за старою повіткою, росли великі кущі смородини, бузини і ще якихось невідомих рослин. …Туди ми рідко лазили. Там було темно навіть удень, і ми боялись гадюки. Хто з нас у дитинстві не боявся гадюки, так за все життя й не побачивши її ніде?» [8, с.23]

 Михайло Носаль, який жив на Волині, також свідчив: «Росте бузина… у садках, на сільських кладовищах, поблизу житла.» [15, с.104] Вже на початку ХХ століття цей дослідник фітомедицини бив тривогу: «Є на Україні дві рослини, які повільно, але вперто знищуються населенням. Це терен і бузина чорна… Їх необхідно зберегти не лише як корисні лікарські рослини, але і як народні господарські (українського народу – Д.В.).» [15, с. 92]

 З ягід бузини робили киселі [15, с. 105], пекли пиріжки; її квіти, молоде листя, кора гілок широко застосовувалися в українській народній медицині. Кисіль з чорних ягід, як і кисіль з вишень, був подекуди поминальною стравою на київському й чернігівському Поліссі. [1, с. 86]

 Тарас Шевченко у повісті «Музика» подав опис садка біля хати, у якому біля огорожі розташовано було повітку з дощок, що правила господарю за літній робочий кабінет. Біля неї ріс квітучий кущ бузини, під яким стояв стіл, за яким господарі пили чай. [17, с. 127]

 Мій прадід у селі на північно-східній Чернігівщині посадив бузину саме біля хліва з боку огорожі, далеко від хати.

 А інший прадід  у тому ж селі посадив колись кущ бузини аж на останній межі своїх земельних володінь: за городом тягнулася ще смугою левада для заготівлі сіна, і впиралась вона в болото, позначене рядком верб. Ото коло тих верб наприкінці левади й посадив прадід бузину. Ніхто не може пояснити, навіщо.

 Дідусь мій у тому ж селі на Чернігівщині посадив бузину біля погребні «для охорони від мишей», ближче до паркану із сусідами, де ніхто не ходив без особливої потреби. Під тим кущем бузини з протилежного від погреба боку, фактично в садку, дід закопував здохлих від хвороб невеликих свійських тварин: кролів, курчат, собак тощо.

 Цікаво, що такі дії дідуся співпадають з уявленнями про бузину на Дніпропетровщині, де воду після омивання мерця можна виливати тільки під бузину. [14, с. 169] Загалом українці вважали, що бузину краще взагалі не викопувати, у бузинники без особливої потреби не ходити, не будувати на місці бузини ані нову хату, ані хлів (бо люди чи худоба будуть хворіти і вмирати), а корчувати цю рослину можна лише знаряддям, змащеним салом [18, с. 58]. До того ж, застереження не чіпати кущів бузини є загальнослов’янським. [14, с. 52]

 Все це дозволяє мені висунути гіпотезу, що в попередні століття бузину саджали на місцях масових поховань тварин або людей, загиблих від інфекційних хвороб. Адже й сучасні лікарі радять змащувати жиром ніс для того, щоб на ньому осідали частинки пилу з вірусами та інфекціями. Ось чому радили корчувати бузину знаряддям, змащеним салом.

 Можливо, і масові поховання загиблих під час геноциду-Голодомору українців 1933 року також ховаються під бузинниками на сільських кладовищах. Зокрема, у моєму родовому селі на Чернігівщині на «новому» цвинтарі, започаткованому за часів СРСР, є великий бузинник уздовж огорожі, і хто зна, що під ним заховано.

 Вважаю, що бузина, як і липа, була священною рослиною богині землі в дохристиянській релігії українців. Назва «бузина» («бозина») і означає дослівно «богиня».

 Саме цим можна пояснити існування замовлянь до куща бузини «від напасті», «щоб суд не засу­див», «для сміливості», «для позбавлення від усякої біди»; як і те, що її вико­ристовували при дівочих гаданнях: «Трясу, трясу бузину, відгукнися, пес, з тієї сторони, де живе мій милий» [18, с. 58]. Але тематика цього дослідження не дозволяє зупинитися на більш розлогому обґрунтуванні.

 Використана література:

1.      Борисенко В.К. Така житка…: Культура повсякдення українців Чорнобильського Полісся (за матеріалами етнографічної експедиції 1994 р.). – К.: ВД «Стилос», 2011. – 224 с.

2.      Вікіпедія білоруською мовою. Стаття «Агрэ́ст».

3.      Вікіпедія сербською мовою. Стаття «Липа».

4.      Воропай О. Звичаї нашого народу. – К.: Оберіг, 1991. – Том І. – 456 с.

5.      Воропай О. Звичаї нашого народу. – К.: Оберіг, 1991. – Том ІІ. – 448 с.

6.      Газета «Моя прекрасная дача». – Спецвыпуск «Целебные грядки». – 2010. - № 8-с (33).

7.      Газета «День». Додаток «Маршрут № 1». Український сад. - № 92-93 (3973-3974).

8.      Довженко О.П. Зачарована Десна. Кіноповісті. Оповідання. – К.: Дніпро, 1969. – 584 с.

9.      Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.

10.  Івченко С.І. Зелений світ. – К.: Веселка, 1986. – 102 с.

11.  Казки про тварин (Українська народна творчість)/ Упорядник Березовський І.П. — К.: Наукова думка, 1979. — 575 с.

12.  Лавренова Г.В. Целебные грядки. – Книжная серия газеты «Моя прекрасная дача». – К.: ИД «Пресс-Курьер Украина», 2013. – 158 с.

13.  Лозко Г.С. Українське народознавство. – Тернопіль: Мандрівець, 2011. – 512 с.

14.  Мусіхіна Л. Магія українців устами очевидця. — К.: ТОВ «Гамазин», 2012. — 400 с.

15.  Носаль М.А., Носаль И.М. Лекарственные растения и способы их применения в народе.– Репринт издания К.: Государственное медицинское издательство УССР, 1959.– Ленинград: Научный центр проблем диалога, 1991. – 240с. ISBN 5-8100-0001-0

16.  Рощин А.Н. Сам себе синоптик. – К.: Рад. школа, 1983. – 206 с.: ил.

17.  Шевченко Т.Г. Повести. – К.: Веселка, 1984. – 359 с.

18.  Жайворонок В.В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.

19.  Кіндратенко А.  Матеріали до історії Скитії-України IV-V ст. Походження та дії гунів. Кн.2. – Х.: Просвіта, 2002.

20.  Полонська-Василенко Н. Історія України. Т. 1. – К.: Либідь, 1992. – 640 с.

21.  Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
ТЕГИ: ландшафтный дизайн,Бузина
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.