Ландшафтний дизайн українців: сад, колодязь і калина (продовження)

10 сентября 2014, 18:00
Публіцист. Блог про культуру, історію України та інше
0
775

у саду біля колодязя саджали калину

Продовження. Початок читайте тут: http://blogs.korrespondent.net/blog/2340/3391546/

І тут: http://blogs.korrespondent.net/blog/lifestyle/3391558/

І тут: http://blogs.korrespondent.net/blog/lifestyle/3391720/

І тут: http://blogs.korrespondent.net/blog/2340/3393654/

 І тут: http://blogs.korrespondent.net/blog/2340/3416951/

 Поширеною практикою було облаштування в садку колодязя.

 Про це свідчить опис обійстя заможного селянина-чумака в повісті Тараса Шевченка «Наймичка»: «Посередині саду колодязь із колесом і навісом.» [17, с.20]

 Звісно, це було доступно більш заможним селянам, шляхті, а бідніші користувалися громадськими колодязями на вулицях сіл і міст. Деякі домовлялися з сусідами і копали спільний для двох родин колодязь на межі. [18, с.440]

 Про колодязь у садку йдеться і в пісні «Розпрягайте, хлопці, коні» авторства Івана Негребецького, що стала народною:

 «Копав, копав криниченьку

У вишневому саду.

Чи не вийде дівчинонька

Рано-вранці по воду?»

 Біля колодязя традиційно саджали кущ калини звичайної (Viburnum opulus).

 

Фото. Калина звичайна. Травень 2014 р. Київщина.

З одного боку, це мало чисто практичний сенс, оскільки калина потребує добре зволоженого ґрунту, а з іншого боку, у давній язичницькій релігії праукраїнців калина була символом богині води й Місяця Мари-Морени в її іпостасі молодої незаміжньої дівчини, дочки богині землі.

 Зв’язок калини і води, калини і колодязя, криниці, дівочих імен Марина, Маруся простежується в багатьох українських народних піснях.

 Те саме бачимо і в поезії знищеного в сибірських таборах СРСР українського поета з Донбасу Василя Стуса (1938-1985) «Ярій, душе. Ярій, а не ридай»:

 «Ярій, душе. Ярій, а не ридай.

У білій стужі сонце України.

А ти шукай — червону тінь калини

на чорних водах — тінь її шукай,

де жменька нас…»

 Ще за часів СРСР дослідник Сергій Івченко писав: «Здавна калину люблять і вирощують по всій Україні. Досить часто її можна зустріти як декоративну рослину в садах… Існував навіть гарний звичай: кожної весни та осені садити калину біля криниць, річок, на узліссях, на схилах ярів та балок.

 Вона здавна вважалася однією з найцінніших лікарських рослин. У коморі завжди висіли пучечки її пагонів з ягодами… Недарма ще й зараз можна почути вислів, що «червона калина від ста хвороб рятує». Ягоди її й зараз з успіхом використовуються в народній медицині. Цілющі властивості має кора калини та відвар її сушених квіток. …Ягоди калини використовують при виготовленні кондитерських виробів та прохолодних напоїв». [10, с.59]

 Саджання калини біля річок, ярів, на узліссях можна пояснити тим, що це робилося в місцях витоків джерел (де земля народжувала воду). Там облаштовували криниці з цямринами і мітили місце, саджаючи верби і калину. Слід зауважити, що у давнину слово «криниця» стосувалося лише природних джерел, адже походить воно від давньослов’янського «крин», що означає паросток, те, що проростає, пробивається із землі.

 Ще й сьогодні калину біля громадського чи приватного колодязя можна побачити в населених пунктах Чернігівщини (наприклад, у с. Березна Менського району), Київщини, Черкащини (наприклад, у м. Шпола).

Фото. Калина біля громадського колодязя на автодорозі Чернігів — Новгород-Сіверський. На в’їзді до с. Березна Менського району Чернігівської області. Серпень 2014 р.

 Біля колодязя зазвичай облаштовували невеличку лавку для того, щоб на неї ставити відра. А вечорами тут у затишку куща калини могли сісти закохані. 

Як співається в українській народній пісні на слова Михайла Старицького «Ніч яка місячна»:

 «Сядем укупочці тут під калиною,

І над панами я пан!

Глянь, моя рибонько, — срібною хвилею

Стелиться в полі туман».

Тарас Шевченко у своїх повістях «Наймичка», «Близнюки» свідчить про типовість такої ситуації: «А втомлені подруги її всю ніч простояли зі своїми чорнобровими косарями під вербами й під калинами». [17, с.19, 78, 209]

 Верби, нагадаю, саджали біля воріт і по берегах річок, біля криниць, де нерідко також облаштовували лавки. Про це йшлося і в повісті Григорія Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма»: «Не один вечір він з нею до півночі просидів під вербою біля криниці».

Фото. Громадський колодязь із лавкою для відер. Північна Чернігівщина. 2014 р.

 Але калину часто можна побачити в тих українських обійстях, де нема власного колодязя, і росте вона окремо в садку чи у дворі біля огорожі. З одного боку, це можна пояснити популярністю цієї рослини як лікувальної та обрядової. 

Але, можливо, це спричинено давнім звичаєм саджати при народженні дитини якесь дерево, відповідно до статі дитини і згідно з язичницькою символікою рослин. [14, с.224] [13, с.361] [17, с.203]

При народженні дівчинки можна було посадити калину, а оскільки народжуваність в Україні до радянських часів була дуже високою, то в кожній родині була хоч одна дитина-дівчинка. Ось і виходило, що в кожному селянському обійсті ріс кущ калини. Звідси й приказка: «Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте». [13, с.370] На Гуцульщині й нині існує жіноче ім’я «Калина».

 Калина оспівана в українських народних піснях як символ дівочої вроди, честі, незайманості. В українській обрядовості ХІХ ст. калина є символом жіночих «місячних» і крові, що проливається під час дефлорації дівчини в першу шлюбну ніч. Велике місце відведено калині у весільних обрядах першого шлюбу і в обрядах поховання померлої незаміжньої дівчини.

З часом ця символіка калини-крові набувала більш загального значення, і калину стали саджати на могилах не лише незаміжніх дівчат, але й парубків-козаків, загиблих у битвах, як символ крові, пролитої за кохану дівчину, за Україну. У такий спосіб калина поступово стала і символом самої України, чому сприяло і її широке застосування в побуті й обрядах. Недарма ж існує приказка: «Без верби й калини нема України».

Фото. Водна колонка 1980-тих років у дворі й калина біля неї. Київщина. Серпень 2013 р.

 Використана література:

1.      Борисенко В.К. Така житка…: Культура повсякдення українців Чорнобильського Полісся (за матеріалами етнографічної експедиції 1994 р.). – К.: ВД «Стилос», 2011. – 224 с.

2.      Вікіпедія білоруською мовою. Стаття «Агрэ́ст».

3.      Вікіпедія сербською мовою. Стаття «Липа».

4.      Воропай О. Звичаї нашого народу. – К.: Оберіг, 1991. – Том І. – 456 с.

5.      Воропай О. Звичаї нашого народу. – К.: Оберіг, 1991. – Том ІІ. – 448 с.

6.      Газета «Моя прекрасная дача». – Спецвыпуск «Целебные грядки». – 2010. - № 8-с (33).

7.      Газета «День». Додаток «Маршрут № 1». Український сад. - № 92-93 (3973-3974).

8.      Довженко О.П. Зачарована Десна. Кіноповісті. Оповідання. – К.: Дніпро, 1969. – 584 с.

9.      Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.

10.  Івченко С.І. Зелений світ. – К.: Веселка, 1986. – 102 с.

11.  Казки про тварин (Українська народна творчість)/ Упорядник Березовський І.П. — К.: Наукова думка, 1979. — 575 с.

12.  Лавренова Г.В. Целебные грядки. – Книжная серия газеты «Моя прекрасная дача». – К.: ИД «Пресс-Курьер Украина», 2013. – 158 с.

13.  Лозко Г.С. Українське народознавство. – Тернопіль: Мандрівець, 2011. – 512 с.

14.  Мусіхіна Л. Магія українців устами очевидця. — К.: ТОВ «Гамазин», 2012. — 400 с.

15.  Носаль М.А., Носаль И.М. Лекарственные растения и способы их применения в народе.– Репринт издания К.: Государственное медицинское издательство УССР, 1959.– Ленинград: Научный центр проблем диалога, 1991. – 240с. ISBN 5-8100-0001-0

16.  Рощин А.Н. Сам себе синоптик. – К.: Рад. школа, 1983. – 206 с.: ил.

17.  Шевченко Т.Г. Повести. – К.: Веселка, 1984. – 359 с.

18.  Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.

19.  Кіндратенко А.  Матеріали до історії Скитії-України IV-V ст. Походження та дії гунів. Кн.2. – Х.: Просвіта, 2002.

20.  Полонська-Василенко Н. Історія України. Т. 1. – К.: Либідь, 1992. – 640 с.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
ТЕГИ: ландшафтный дизайн
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.