Вакханалія із польськими орденами

Польська історія із істеричними скасуваннями, відмовами, листами, зверненнями та іншими виявами «суб’єктності» України у питанні «УПА-Бандери» відверто перебільшена та переоцінена.

Столітні історичні взаємовідносини України (не як держави, а як земель) і Польщі занадто глибокі, щоб все зараз звести до орденів, розбірок за давно померлих історично УПА чи Бандеру, або ж підозр України, що Польща переслідує суто економічні або виборчі інтереси. Принаймні, останнє висловлює президент Зеленський.

Перебільшена – тому що це не дійсно боротьба за історичну справедливість, а примітивне, показове, демонстративне борюкання для досягнення інших цілей. І цілі як з боку Польщі, так і України – впираються у переговорний процес. Але для кожної країни є свій нюанс. Президент Польщі Туск прямо сказав, що Польща має брати участь у переговорному процесі. Не просто сидіти за столом як свідок, а має отримати свій результат від завершення війни. Прем’єр Польщі Туск і президент Навроцький – хоч і мають різні позиції, але інтереси Польщі у них єдині.

Адже іще пару місяців тому у Польщі не рвалися у переговорний процес по Україні. Проте, ситуація змінюється. Переговори США і Росії, війна в Ірані посунули традиційних переговорників із Катару, ОАЕ, Саудівської Аравії, Кувейту. І потепління відносин США і Білорусі далеко не означає, що Трамп любить Лукашенка. Джаст бізнес. Лукашенко може зіграти вигідну для Трампа і Путіна роль переговорника. От лишень їхати доведеться не у Швейцарію чи Катар як хоче Зеленський, а ближче. І їсти там білоруський шоколад як їли у 2022 році.

Зрозуміло, для Росії взагалі Білорусь ідеальний майданчик, що і ясно давно. Для США це може стати також вигідним майданчиком. Тому якщо переговори будуть проходити у Білорусі, то полякам там ловити немає чого. Їх туди і не покличуть. Звідси і переживання Польщі з цього приводу. І тоді в хід йдуть не лише «орли», УПА чи Бандера. Адже Україна, по суті, єдина країна, через кого Польща може потрапити у переговорний трек у Білорусії. Ну, кому там потрібні поляки?

Тоді під іншим кутом будуть виглядати заяви Зеленського щодо Білорусії і Лукашенка, які багатьма розглядаються як мало чи не відкриття другого фронту на півночі. Ретранслятори, напевно, там уже роками стоять. І, виходить, не заважали у непрості попередні роки.

Стосовно моральності відмови від польських орденів попередніх президентів та інших діячів. Як кажуть, як сказали більшості – так зробили. Але зауважу, що якби існувала суб’єктність, то добра половина нинішніх «відмовників» від польських нагород зробили би такий крок іще до 2014 року. Польща ніколи не була ні товаришем, ні «адвокатом», ні навіть партнером незалежної України. Це всього лишень іще один експансіоніст, але із західної сторони.

Єдиним, хто мав право відмовитись від ордену є президент Кучма, який у свій час хоча би спробував виробляти рівні та суб’єктні відносини із Польщею та намагався ставити крапку у складних історичних взаємовідносинах. Усі інші – це не про панів, а про підпанків.