Пристосуванство Гончаренка як діагноз

Депутат Гончаренко виступив із маніфестом про мир і це збурило дискусію прихильників максимально швидкого завершення війни і захисників максимального продовження війни.

І Гончаренко несподівано лояльно заговорив і про російську мову, і про Українську православну церкву. Все це співпало із посиленням російських ударів та заявою президента Росії Путіна, що мирних переговорів не буде без вирішення питання і УПЦ, і російської мови. Скоріше за все Путін озвучив і так відомі речі, які хоч-не-хоч присутні у переговорах. Але, як видно, вони сильно зачепили за живе Гончаренка.

Проте, чому це обман і чому це фальш Гончаренка? Для нас тут в Україні не дивина, що народ перефарбовується по розкладу. І сьогодні готовий славити Зеленського, а завтра іншого.

Відповідь проста. Гончаренко пристосуванець і вважає, що зараз саме час черговий раз перевзуватись та фарбуватись у колір миру. Авось пощастить. Якщо забули, то Гончаренко був яскравим прихильником… ні, не Партії регіонів. То було потім. Спочатку у 2001 році Гончаренко прилаштувався до Партії зелених України, які олігархічним чудом отримали фракцію у Верховній Раді у 1998 році. Але ПЗУ доживала свої останні популярні дні і Гончаренко прорахувався.

Потім була партія «Союз», яка займала яскраву проросійську позицію. Саме «Союз» влився у Партію регіонів і тут почався регіональний етап Гончаренка. І любов до Партії регіонів, особисто Януковича, російської мови, носіння «георгіївської стрічки», купання на Водохреща – бо все було затребувано. Список можна продовжити. Що він успішно і робив від 2006 до 2014 року.

А з 2014 по нинішній 2026 рік Гончаренко був ударним бійцем партії ЄС екс-президента Порошенка.

Мирні пропозиції Гончаренка не є новими, нічого особливого він там не пропонує. Як і противага його опонентів, які пропонують воювати далі і не вести переговори про мир.

Ціль Гончаренка – першим «предать значить предвидеть». Підняти прапор миру і піти збирати голоси на виборах. Ніби «я був першим за мир». Гончаренко розраховує на тих, хто за Україну, проти війни і не матиме особливого зуба на Росію.

Звичайно, на цьому електоральному полі давно знаходиться Юрій Бойко та його група у Верховній Раді «Опозиційна платформа за життя і мир». Гончаренко пробує заступити на це поле. Водночас, Бойко не змінював своїх позицій ні щодо «мови», ні щодо «миру» як той таки Гончаренко. І його електорат нехай і зменшився, але він залишився в Україні, живе тут, працює, але «ментально» знаходиться у підпіллі. І соціологія сьогодні не здатна прощупати і показати його реальний вимір.

Це так здається, що є лише Зеленський, Залужний, Буданов та інші «патріотичні суб’єкти». Реальність виборів може виявитись шокуючою.

Мова, «вятровичі», ТЦК, корупція, «міндічі», мовні обудсмени, злочини в окремих військових підрозділах – це все вже зробило свою справу і внесло у свідомість громадян свої зміни.

Насправді таких як Гончаренко багато. Дуже багато.

Тому Гончаренко поспішає. І це не фальстарт. Гончаренко тримає ніс по вітру, бачить і знає про дефіцит бюджету, про пасивність ЄС, про вичерпність матеріальних і людських ресурсів. А залишитися при владі і можливостях – дуже хочеться.