Власник сторінки
член Наблюдательного совета Института энергетических стратегий
Можу лише повторити те, що сказав рівно рік тому – переговори фактично вже відбулись.
І питання лише в тому, у яку обгортку завернуть домовленості
і яке місце займе Україна за результатами таких домовленостей.
Зараз часто можна почути порівняння нинішніх переговорів із поствоєнною
системою у 1945 році, яка була окреслена у Ялті у лютому 1945 р. і юридично
оформлена у Потсдамі у серпні 1945 р. Нехай це і не коректно, але можна допустити
таке порівняння.
Але в такому випадку прихильникам такого порівняння та й всім
іншим потрібно констатувати те, що переговори (Ялта) вже завершились і триває
процес «легалізації» і «легітимізації» (Потсдам) результатів переговорів. Якщо Анкорідж
– це Ялта. То Постдам (Абу-Дабі) відбувається зараз. Звичайно, це умовно. Але близько.
Домовлятись спочатку про «новий світовий порядок», а потім
завершувати війну – це нове слово у дипломатії.
Адже США, ЄС (вже також) і Росія за участі України ведуть розмову про
архітектуру системи безпеки в Європі, а значить і в світі. Це хіба переговори? Україна
буде визначити майбутню карту світу? Це дуже самонадіяно так вважати. Тому це і
не переговори, а інший процес. Тут владу України мало би цікавити інше питання:
скільки суб’єктності «відсиплять» Україні за результатами домовленостей.
Можна згадати нещодавній шоковий стан словацького прем’єра Фіцо. «У
мене була приватна розмова з прем'єр-міністром України (Корецький), і я був
шокований цією розмовою. Буквально шокований, що стосується війни та подальшого
розвитку подій у майбутньому. Більше нічого не скажу і не можу сказати», - ось
так каже Фіцо. Про що таке розповів Корецький Фіцо, що у того волосся стало
дибки на голові?
Можна, звичайно, здогадуватися, що так вразило Фіцо. Але явно не дефіцит
коштів бюджету України, дефіцит ракет для ППО, відключення світла чи ризики
населення опинитися без води і каналізації.
Можна згадати показову поведінку Ріната Ахметова та його СКМ (ДТЕК),
які зараз в контексті переговорів, сіпаються у різні сторони. Ахметов записує оптимістичні
відоси не про футбол, а про війну і політику, де обіцяє вистояти: «Украина стоит,
Украина выстоит, мы добьемся справедливого и
долгосрочного мира. Мы не сдадимся, мы все равно
буде бороться за свою свободу».
Хороші слова, обнадійливі. Ну і нехай, що не державною. У Лондоні
воно то легше – мовний омбудсмен не дотягнеться. Та й пару тисяч гривень штрафу
– то курям на сміх. Олігархічний товариш Пінчук хоч не сіпається як Ахметов, а
намагається своїми лобістськими силами вписатись і залишитись у новій реальності.
Відновлення активності Ахметова протягом останнього року як тільки
почалися «переговори» - це намагання також вписатися у майбутню схему
управління, життєдіяльності держави. Націоналізація побитих ТЕС, побитих металургійних
заводів – це не фантастика. Це може виявитись реальністю.
Якось всі забули про 28 пунктів «Плану Трампа», який обговорювали
рівно рік тому. Він же нікуди не подівся.
Тому результати приблизно зрозумілі. І нікого не оминуть ці
результати, який буде стосуватися і армії, і мови, і церкви, і політиків, і «Нафтогазу»,
і ГТС, і Запорізької АЕС. Просто кожен вірить у «своє» поствоєнне життя, у «свою»
поствоєнну Україну, у «свою» перемогу.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.