Заздалегідь перепрошую у шанувальників шахів за використання терміну,я не буду розбирати шахові гамбіти Брейера, Мезона, Стамми, чи Італійський гамбіт.
Ні. Але мова піде про не менш цікаву партію, яку розігрує Фанар, більш знаний у світі, як Константинопільский патріархат, на чолі з патріархом Варфоломієм. Різниця, і значуща, полягає у тому, що у шахах жертвуються мертві фігури, а у нашій партії-- живі люди і Церква.
У шахах, метою гамбіту є заволодіти центром дошки, у нашому випадку, заволодіти центром Православного світу. І як говорять, у цій справі всі засоби добрі. Чи так?
Кожна ріка має свій виток, кожна дорога має свій початок.
Але все що би не починалось на землі у наших задумах, на все і в усьому є благий намір Божий. Святі Апостоли в Єрусалимі зібравшись на перший собор молились так: « изволися Духу Святому и нам…»
Саме керуванням Духу Святого і існує наша Церква вже понад 2000-ві тисячі років, ведучи своїх вірних братів і сестер до спасенного і благословенного, освяченого стражданням і славним Воскресінням Христовим – Царству Небесному.
З того часу, як Господь створив Всесвіт і до тепер,Він не перестає піклуватися про Своє створіння. Найбільшим проявом цієї турботи. Звичайно, це було Його Славне Різдво і Воскресіння, і з згодом, заснування Церкви – містичного тіла Христового.
Впродовж тисячоліть християнської історії, ми бачимо, як Господь піклується про Своє словесне стадо, про Своїх дітей, не на мить не залишаючи нас сам на сам з тими викликами сучасності і випробуваннями, які супроводжують Церкву Христову з моменту її заснування.
Наслідуючи як приклад Апостольської проповіді і місіонерства, їх учні по світу, засновували нові і нові Церкви у Єдиному не подільному Христовому Дусі, як єдині складові у гармонії Тіла Христового.
Промислу Божому було завгодно випробувати віру і стійкість своїх дітей на нашій Українській землі.
Сотні закритих храмів, репресованих священників, розділених сімей і родин, понівечених доль і нездійсненних мрій…
Пройшовши через горнило страшних випробувань і посіявши добре насіння міцної віри, непохитної надії та щирої християнської любові, Господь благословив засвітити ще одну духовну лампаду. Серед безліч інших перед Своїм Престолом і ця лампада сяє і по цей день, це – Українська Православна Церква.
За більш ніж тисячолітню історію, нашу Державу як і Церкву неодноразово намагалися знищити,завоювати, поневолити, зганьбити, осміяти. Пройти її вогнем і мечем. Застосовувалися різні методі. Режисери цих подій не гребували ні якими засобами.
Бажаного результату не вийшло.
Церква жива і міцна. Міцна не тому, що сама по собі є сильна. Вона сильна Своїм Главою — Христом.
І ось нова спроба. Розірвати Церкву з середини. Бити по ній її ж канонами і устроєм. Бити з того боку, звідки, все ж таки, менш всього чекали удару. І в цій партії, яка налаштована проти УПЦ, перший крок (політиків наразі не беремо до уваги)зробив православний Вселенський Патріарх Варфоломій. Крок, який подібний до поцілунку Юди у Гефсиманському саді. Це створення так званої ПЦУ (СЦУ) на чолі з «митрополитом» Єпіфанієм (Думенко). А щоби якось додати вагу новій структурі, активно підключився державний апарат з пропаганди, метою якого було створити негативний, вороже налаштований до України і всього українського образ УПЦ. І колесо завертілося! Партія розпочалася!
Сьогодні зі ЗМІ, ми часто-густо чуємо: До ПЦУ перейшло (читай захопили) стільки і стільки парафій. Наче стрічки новин з СРСР: сьогодні намолотили стільки то тон зернових. Хоча, справедливості заради, слід зазначити, що після президентських виборів активність «переходів» якось суттєво скоротилась. Чому? Бо припинилося пряме втручання влади у Церковні справи, хоча і до сьогодні в Україні, в окремих ОДА, зокрема у Чернівецькій, чорні реєстратори, намагаються всупереч діючому законодавству, незаконно перереєстровувати діючі статути УПЦ до т.з. «ПЦУ». Хотілося би вірити, що це правове беззаконня триватиме не довго і право в нашій Державі, все ж таки запанує.
А поки що продовжується тиск на місцях на реєстраторів, селищних голів, місцевих активістів. Хоч ЗМІ і замовчують, у своїй більшості, що «переходять» не громади, храми, будівлі, які в ночі, або вдень, при бездіяльності поліції захоплюють не соромлячись ні кого. Якось дивно, чи не так? Різні канали звітують про «масовий» перехід парафій «московського патріархату» до т.з. ПЦУ. Та ось у чому суть. У тих селах і містах, де начебто «перейшли» парафії до ПЦУ і по цей день існують, служать Богові і народу України своїми молитвами громади УПЦ.
Захопили будівлі, а не душі людей. Служать у наметах, гаражах, домівках вірних, просто неба. Парафії живі! Адже парафі не в стінах живе, а у живих людях. І більше того. Будують нові храми, стають міцнішими і згуртовайнішими. Не йдуть на конфлікти, не піддаються провокаціям. Мирно моляться, бо знають «якого вони духу…».
І зауважте. За 28-м років Незалежності УПЦ не захопила жодного храму у жодної конфесії в Україні.
Жодного!
Бо дотримується заповіді Божої: Не вкради! То не є наше. Прихильники УПЦ КП собі збудували, чи отримали храм на утримання і реставрацію від держави. Будь ласка, моліться собі. Але ж ні…..
(далi буде)
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.