Томос - це ляльковий театр

Якщо віра легко людиною приноситься у жертву сучасному комфорту, все решта вже не має значення.

Штучно створені економічні проблеми, змушують мільйони людей до міграції.

Щоби підсилити цей потік, штучно розв’язуються локальні війни, щоби тримати людей у постійному напруженні. І щоби остаточно збити з усіляких орієнтирів, підмінюють віру. 

І замість живої віри підсовують духовний сурогат. Який з початку, можливо, і задовольнить певні духовні потреби, а далі почнеться інтоксикація всього організму.

Як ракова пухлина. І час прискорюється. І його прискорюють, не даючи сучасній людині адекватно оцінити обраний нею вектор руху і розвитку. А щоб остаточно заплутати у виборі головного життєвого шляху, додають неону, усілякого шоу і гучної музики.

Сучасне духовне, релігійне життя прагнуть зробити подібним до лялькового театру Карабаса-Барабаса.

Створити шоу, під назвою «ПЦУ», «томос», «автокефалія». Якось так: вам дозволяється вірити, жити, існувати, писати, говорити у межах мого театру, на моїй сцені і по моєму і мною ж ,таки затвердженому  сценарію. А хто незгоден: Як дам боляче!…

Сьогодні релігійне життя в Україні намагаються загнати до лялькового театру «Карабаса», зробити Церкву безголосою. І кнут видали, «томос». Боляче б’є. І прагнуть створити шикарний ляльковий театр, і назву вигадали «ПЦУ» (СЦУ). А тим, хто незгоден на цих підмостках грати по «новому сценарію», тих можна і у комин підкинути. А у ситуації з Українською Православною Церквою, кинути її у вогонь гонінь, цькування, дискримінацій.

Саме страшне, незрозуміле у цій релігійній вакханалії є те, що кнут(томос), щоби вдарити ним православних України, заніс той, хто мав би, при наймі за титулом, бути захисником світового православ’я і його чистоти. І удари ці нещадні!

Кожен удар цього батога (томоса) залишає рани на тілі УПЦ у вигляді захоплених храмів, побитих священиках и вірян, зведених наклепах на Предстоятеля УПЦ і єпископат. Це ,свобода віросповідання по українські.

    Де у своїй країні, віруючих роблять ворогами, чужими, і постійно показують на двері.

Що ж, сучасні Нерони, Діоклетіани, Юліани відступники, можете пишатися, втішатися, ви зробили вагомий внесок, неоцінений, у сучасне Українське

Православ’я.

Завдяки вам, весь світ побачив, що Церква жива, хоч і гонима; Віра міцна, Надія непохитна, і Любов є, яка все стерпить і переможе.

Але ті, хто взяв батога, з надією загнати інших до «світлого майбутнього» , пам’ятайте, що той, хто вам цей батіг дав, дуже скоро може його використати і проти вас самих. Зрадників ні де не люблять…

Протоієрей Володимир Савійський.