Досить танцювати під дудку Трампа! – вимагають у Європі

21 марта 2019, 13:23
Голова політичної партії "Соціалісти"
3
1050
Досить танцювати під дудку Трампа! – вимагають у Європі

Відносини США-ЄС занурилися у найглибшу кризу за післявоєнні часи. Експерти констатують: трансатлантичне партнерство сконало. Але чи готовий ЄС до незалежної зовнішньої політики? І що робити Україні?


Влада і провладні експерти в Києві уникають цих питань. Пропагандисти малюють брехливу картинку, на якій рішучий і шляхетний Захід єдиним фронтом підтримує Україну.

Як наслідок, українці надто байдуже сприймають розкол між США та Європою, вважають його дрібною хмаркою, що на якусь хвилю затьмарила блискучий ореол єдності Західної цивілізації.

Проте аналіз стану трансатлантичних відносин свідчить: ця криза – надовго.

Самі європейці виявилися до неї конче неготовими. Два роки вони намагалися переконати, умастити, улестити Трампа, вплинути на нього через його оточення.

У лютневій статті «Як Трамп вбив атлантичний альянс» часопис «Форін Аферс» так описав поведінку Європи: «протягом перших двох років президентства Трампа європейські лідери поводили себе ніби подружжя, що зазнали жорстокого поводження, скривджені, але такі, що бояться піти геть, намарно сподіваючись, що справи підуть на краще».

Й ось настає протверезіння. Про те, що «король – голий», оголосила маленька нейтральна Австрія.

«Як на мене, це вже занадто. Європейці не повинні витанцьовувати під дудку Трампа» - заявив минулими вихідними Александер ван дер Беллен, австрійський президент. Сказав це він з приводу вимог Трампа щодо приєднання європейців до антиіранських санкцій, проте підкреслив, що це стосується й інших питань.

Отже, трансатлантичне партнерство сконало, і вбив його саме Трамп. Проблеми, що розділяють Європу і США, є надто глибокими, зачіпають базові економічні інтереси країн-членів ЄС і породжені суто егоїстичною політикою США, навіть там, де Вашингтон прикриває її фіґовим листком безпеки.

Перелік протиріч між США і ЄС невпинно розширюється: торговельні тарифи, «Північний потік-2», військові витрати союзників США в НАТО, санкції щодо Ірану та китайського виробника телекомунікаційного обладнання «Хуавей», обладнання якого використовують «Водафон» і «Дойче Телеком», а також багато інших речей.

США і Європа чимало сперечалися й раніше – від кризи навколо Суецького каналу до іракської авантюри Буша-молодшого. Але обидві сторони завжди розуміли: збереження союзу Європи і США є важливішим за будь-які розбіжності. Трамп – перший президент США, який щиро не вважає за потрібне підтримувати партнерські відносини з Європою. Для нього «Старий Світ» – недобросовісний конкурент, а партнери по НАТО – збіговисько ледарів і безвідповідальних альфонсів, які лише хочуть вічно й на халяву ховатися під військовою парасолькою США.

Європейці відповідають Трампові взаємністю. Міжнародну політику американського президента підтримують лише 27 % британців, 10 % німців, 9 % французів та 7 % іспанців. На цьому фоні політика Китаю та навіть Росії багатьом мешканцям ЄС здається зрозумілішою.

Європейці відчувають, що їх «розводять як лохів»: примушують до багатомільярдних збитків, втрати ринків збуту, джерел дешевої енергії та технологій, геть нічого не пропонуючи взамін.

Європейці жодною мірою не прагнуть відмовлятися від торгівельного партнерства з Китаєм і не поділяють підходу Трампа, який сам Сі Цзіньпін охарактеризував на саміті ЄС – Китай як «хуліганський боксерский двобій без правил».

Показовою є суперечка навколо співпраці з китайським телекомунікаційним велетнем «Хуавей». США оголосили, що не ділитимуться надалі чутливою інформацією з союзниками, які не відмовляться від поставок китайського обладнання, зокрема, для розбудови мереж 5G. Але поки американські держслужбовці, не наводячи переконливих доказів, розповідають страшилки про «Хуавей» як засіб шпіонажу китайського уряду, сам Трамп публічно демонструє готовність скасувати звинувачення проти компанії в рамках торговельної угоди з Пекіном. Отже, союзники розуміють: їх банально пошивають у дурні і під вигаданими приводами примушують відмовитися від вигідних за ціною і якістю контрактів.

Те ж саме стосується і вимог США до європейців приєднатися до санкцій проти Ірану. При цьому небажання союзників виконувати забаганки Трампа може радикально змінити усю систему глобальної торгівлі. Санкції зачіпають не лише американські компанії, що торгують з Іраном, але й компанії з інших країн – завдяки тому, що США мають безпрецедентні інструменти впливу у вигляді контролю за доларовим клірингом та міжнародною системою банківських переказів SWIFT. Щоб уникнути загрози санкцій, європейці впровадили власний механізм під назвою SPV (special purpose vehicle, “інструмент спеціального призначення»), який дозволятиме здійснювати розрахунки з Іраном в обхід як доларового клірингу, так і SWIFT.

Європа запевняє, що ця система використовуватиметься лише для розрахунків за постачання до Ірану продовольства, ліків та інших гуманітарних товарів. Проте американці побоюються, що її застосування буде набагато ширшим і стимулюватиме інших гравців до аналогічних кроків, і врешті решт США можуть втратити важелі впливу на систему міжнародних розрахунків.

Втім, європейці не уникнуть збитків у будь-якому разі: і якщо підуть на поступки Трампові, і якщо насміляться на конфронтацію зі США. Їхні позиції надто вразливі. Створення повноцінної альтернативної фінансової структури не залишиться без відповіді з боку Вашингтону, а європейський банківський сектор є відчутно слабкішим за американський. Так само й американські торговельні санкції у вигляді підвищених митних тарифів загрожують звести нанівець жалюгідне зростання у 1,9 % ВВП та загнати європейську економіку в рецесію.

Проте головною проблемою ЄС, що не дає йому виступити єдиним фронтом проти егоїстичної політики США, є відсутність єдності й солідарності в самому Євросоюзі. Вірус агресивного націоналізму, що викликав мутацію американської політичної системи, руйнує Євросоюз зсередини. Маленькі «трампи» то в одній, то в другій країні ЄС підривають легітимність і підтримку традиційних європейських політиків та інституцій.

Тренд із посилення антисистемних рухів та партій: ультраправих, ультралівих, популістів та євроскептиків – загрожує до непізнаваності змінити обличчя Європи. Під впливом цього тренду традиційні партії переймають позасистемну риторику. Класичний приклад – угорська правляча партія «Фідес» - давній член правоцентристської Європейської народної партії, звідки її виключили буквально вчора.

Травневі вибори до Європарламенту лякають європейців не на жарт. Нікого не повинно вводити в оману те, що позасистемні партії не наберуть достатньо голосів, щоб перебрати на себе керівництво Європарламентом або самостійно призначати склад Єврокомісії. На думку європейських аналітиків, якщо «позасистемні» здобудуть навіть третину місць у Європарламенті і будуть здатні на бодай тимчасові союзи, вони чинитимуть істотний вплив на політику ЄС, зокрема:

- загальмувати ухвалення нових торгових договорів ЄС;

- заблокувати механізми ст. 7 Договору про Європейський Союз, які позбавляють країни-члени певних прав у разі порушення фундаментальних цінностей ЄС (наразі процедури застосовано щодо Польщі та Угорщини);

- істотно послабити готовність ЄС додержуватися гуманітарних підходів у питаннях міграції;

- впливати на зміст зовнішньої політики ЄС шляхом прийняття резолюцій та гальмування фінансування зовнішньополітичних служб Євросоюзу;

- загальмувати ухвалення бюджету.

Ніхто не знає, коли хвороба націоналізму й популізму досягне апогею й піде на спад. Та й протиотрути від євроскептицизму досі не винайдено. Ліберали пропонують лікувати суспільні хвороби старими ліками: гуртуватися навколо стандартного набору ліберальних цінностей, які й є в їхньому розумінні підґрунтям Європи: саме про це йдеться у гучному зверненні Макрона про новий європейський «ренесанс». Але ліберали так і не второпали, що саме та Європа, яку вони старанно будували, більше не влаштовує її громадян.

Так, збереження гуманітарно-солідарних підходів до проблеми міграції, очевидно, призводить лише до зростання в Європі замкнених емігрантських гетто, де європейські закони вже давно не діють. Відмова від регулювання фінансових ринків посилює гнів широких верств населення, переконаних у тому, що вони є жертвами жадібності міжнародної фінансової плутократії. Зацикленість на правах сексуальних меншин і вигаданих «нових ґендерів» відштовхує від європейського проекту сотні мільйонів «звичайних», «нормальних» громадян. Легіон брюссельської бюрократії, яка марно намагається замінити політкоректною й стерильною порожнечею емоційно потужні національні ідеї, лише посилює відчуття відриву євроверхівки від пересічних громадян ЄС.

Усвідомлення глибини проблем потребуватиме від «мейнстримних» політиків вийти за рамки захисту старих цінностей. Певні константи, що стали підвалинами будівлі Євросоюзу, рано чи пізно мають бути переглянуті. Чи вдасться при цьому не порушити саму будівлю ЄС – питання, на яке відповіді немає.

Для України з усього сказаного висновки невтішні.

Ми все ще занурені у солодко-рожеві мрії про енергійну, динамічну Європу 1990-2000-х років. Ми не хочемо бачити змін, здатних викликати цунамі й перегорнути усю європейську будівлю догори дригом.

Цими днями виповнилася сумна п’ята річниця анексії Криму. Підтримка європейців обмежилася прес-релізами зовнішньополітичних відомств. За порожніми словесними формулами ховається проста річ: тієї єдності Заходу, що існувала у 2014-2015 роках, більше немає. Шок від нахабства Росії минув, гострота ситуації – у минулому, проблему «заморожено». Та й далеко не всі на Заході готові, не відвертаючи носа, підтримувати нинішню київську владу у протистоянні з Росією.

Одним з питань, де багато позасистемних партій зможуть знайти спільну мову з традиційними політиками та бізнесом, є питання послаблення та скасування санкцій проти Росії. Ми повинні бути до цього готові.

Отже, в Києві після виборів доведеться приймати важкі рішення.

По-перше, потрібно, нарешті, розпочати робити бодай щось з урегулювання конфлікту на Донбасі. Про те, яких кроків треба вжити, я докладно писав у своїх блогах на «Кореспонденті»: «Урегулирование на Донбассе: время выйти из тупика» від 14 лютого 2019 р. та "Гибридная война" или международное право: где выход из тупика на Донбассе?» від 8 листопада 2018 р.

По-друге, доведеться скасовувати згоду еліт на «зовнішнє управління» з боку США і повну солідаризацію з його політикою. Тим більше, що стовідсоткова підтримка дій Вашингтона не дала владі змогу подолати наслідки втручання в американські вибори 2016 року на боці Хіларі Клінтон (про що час від часу красномовно нагадують твіти Трампа) і стати справжнім партнером США хоча б на рівні Польщі. Тепер же, з наростанням протистояння між США та Європою, однозначна ставка на Вашингтон неодмінно погіршить відносини з ключовими європейськими країнами, як це вже було за часів президентства Ющенка.

По-третє, потрібно терміново загасити вогнища явних і прихованих конфліктів між Києвом та європейськими партнерами. Вони породжені не реальними інтересами України, а штучними приводами, такими як глорифікація сумнівних історичних постатей (конфлікт з Польщею), звуження прав меншин (конфлікт з Угорщиною), заборона на в’їзд відомому журналісту (останній конфлікт з Австрією).

У сучасному турбулентному середовищі орієнтація на єдиний центр впливу з ігноруванням інтересів інших призведе до того, що Україна опиниться між великими суперниками як між молотом і ковадлом. Нам вкрай потрібні тверезі, збалансовані відносини і з Вашингтоном, і з Берліном, і з Пекіном, і з іншими світовими столицями.

Україні пора дорослішати. Цей виборчий рік покаже, чи будуть на це здатними нові президент, уряд та депутатський корпус країни.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: США,НАТО,Європейський Союз,Трамп
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.