Молдовські вибори як дзеркало для України

Парламентські вибори у Молдові, віддзеркалюють сьогодення України, а може й недалеке майбутнє. Аби розірвати порочне коло війни, зубожіння та корупції, нам слід зробити висновки з молдовських уроків.

Минулими вихідними у Молдові пройшли парламентські вибори. На них перемогла Партія Соціалістів, покращивши представництво у національному парламенті з 25 до 35 місць.

Перемога соціалістів стала наочним свідченням поширення лівих ідей у цій країні на тлі глибокого розчарування населення політикою європейської інтеграції.

Молдова раніше за Україну отримала від ЄС безвіз і Угоду про асоціацію. Але євроінтеграція не допомогла країні виборсатися з зачарованого кола бідності й корупції. За молдовськими даними, щорічно з країни емігрує до 30 тисяч громадян – це найбільші темпи втрати населення серед усіх країн Європи та СНД. Безвіз прискорив міграцію, проте не збільшив доходи громадян. А підписання Угоди про асоціацію сталося на тлі падіння темпів економічного зростання з 9 % у 2013 році до 4,5 % в останні роки. Зростання експорту молдовських товарів до ЄС навіть частково не компенсувало втрату ключового для економіки цієї маленької країни російського ринку.

Крім усього іншого, достатньо тривале перебування при владі в Молдові ліберальних проєвропейських партій запам’яталося низкою приголомшливих корупційних скандалів. Тільки в результаті однієї, проте найгучнішої афери «європейські» політики вкрали з молдовських банків мільярд доларів або 12 % ВВП країни.

Наразі Молдовою де-факто керує Влад Плахотнюк – олігарх, що імітує прозахідну політику та позиціонує себе як захисник від «російської загрози». У цьому Плахотнюк і Порошенко, що колись були бізнес-партнерами, напрочуд схожі – аж до того, що обидва виступили з ініціативами про закріплення євроінтеграції в конституціях своїх країн. Слід визнати, що і Плахотнюк у Молдові, і Порошенко в Україні досить вправно грають ролі імітаторів євроінтеграції. Захід, попри критику обох, не відмовляє їм остаточно у підтримці, керуючись відомим цинічним принципом «хоч вони й сучі сини, зате наші сучі сини».

На цьому спільному тлі вибори підкреслили і ключову відмінність між Молдовою й Україною.

В обох країнах існує потужний національний запит на лівий порядок денний, на побудову соціальної держави. У той же час в Україні лівий політичний фланг є розпорошеним, олігархи захаращили його фейковими політичними проектами. Натомість Партія Соціалістів Молдови стала чітким виразником соціальної альтернативи як колишній ліберальній, так і нинішній олігархічній псевдозахідній політиці.

Також, на відміну від України, підтримка фактичного лідера Партії Соціалістів, Президента Молдови Ігоря Додона, який знаходиться при владі з 2016 року, не зменшується, а, навпаки, зростає. Наразі особистий рейтинг Додона є істотно вищим за рейтинг власної партії і становить недосяжні для українських політиків 50 %. Зростанню рейтингу не заважають ані закиди у проросійськості, ані інституційна слабкість глави держави, ані навіть той факт, що конституційний суд п’ять разів тимчасово відстороняв Додона від обов’язків президента.

Вперше в історії Молдови на виборах масово проголосувало населення Придністров’я. І підтримали вони здебільшого за Партію Соціалістів. Тому є чітке пояснення: саме Партія Соціалістів вважається політичною силою, яка може забезпечити реінтеграцію Придністров’я до молдовської держави з максимальним урахуванням інтересів населення обох частин країни.

На відміну від українського Донбасу, де ще вкрай далеко не те що до реінтеграції, а навіть до сталого припинення вогню, Придністров’я останніми роками поступово повертається до молдовського економічного і гуманітарного простору. Кишинів визнає тираспольські дипломи про вищу освіту. ПМРівські некомерційні перевізники реєструються в Молдові та отримують там реєстраційні номери. Сам Додон в переговорах з «Газпромом» піклується про газові борги придністровців, а вдома пропонує загальномолдовський референдум щодо реінтеграції невизнаного регіону.

У той же час Партії Соціалістів, що отримала на виборах більше голосів, ніж будь-яка інша партія, буде важко скористатися цією перевагою для формування власного уряду.

Причина дуже проста: партія свого часу підтримала зміни виборчого законодавства, якими пропорційну систему було замінено на змішану – пропорційно-мажоритарну. Але вигоду від нової системи отримав найбільший конкурент соціалістів – Демократична партія Плахотнюка.

Закони політики невблаганні: політичним партіям, що формуються на ідейній основі, легше вигравати вибори за пропорційною системою. Вибори ж за мажоритарною системою – принаймні, на пострадянському просторі – виграють завжди «грошові мішки».

І тому навіть після парламентських виборів монополія Влада Плахотнюка на владу в Молдові, ймовірно, збережеться – завдяки голосам депутатів-мажоритарників. Ідеї соціальної держави поки що спіткнулися у цій країні об виборчу систему, що слугує інтересам олігархату.

Зі сказаного випливають два ключові висновки для України.

Висновок перший. Якщо ми хочемо завершити війну, мирно возз’єднати Донбас і в майбутньому повернути Крим, Україні потрібна потужна політична сила, здатна просувати ідеї мира і національного порозуміння у політичному порядку денному, зламати хибну логіку, за якою громадяни України – датчани і кримчани – вважаються колабораціоністами та зрадниками.

В Україні поки що немає такої потужної, масової партії. Створити її – завдання для всіх політиків і людей доброї волі, що прагнуть миру і відновлення територіальної цілісності України.

Висновок другий. Якщо парламентські вибори в України пройдуть за нинішнім законодавством, тобто за змішаною виборчою системою, політична ситуація в нашій державі буде навіть гіршою за молдовську.

Вже зараз зрозуміло: будь-який переможець президентських виборів буде або олігархом, або ставлеником того чи іншого олігархічного клану. Новий президент, якби навіть і захотів, не зможе ані рішуче просувати соціальний порядок денний, ані забезпечити сталий і швидкий мир на Донбасі. Депутати-мажоритарники, яких буде обрано восени, швидко переорієнтуються на діючу владу, і їхнє болото підсилить олігархічні партії.

А це означає, що для зміни олігархічного порядку денного новим партіям буде не досить перемогти на виборах.

Завдання всіх політично активних громадян, що прагнуть змін – вимагати від політиків зміни законодавства, за яким проводитимуться осінні парламентські вибори. Виборча система повинна бути змінена зі змішаної на пропорційну. Ми не повинні дати олігархам та їхнім ставленикам шансу у черговий раз спотворити вибір громадян і за участі мажоритарників створити штучну більшість, яка проводитиме політику всупереч волі більшості українців.

Якщо так станеться, Україна у своєму політичному розвитку ще довго не зможе наздогнати навіть Молдову, яка зробила перший крок для виходу з олігархічної пастки, але поки що не в змозі зробити наступного кроку.