Ці люди вмирають не від куль чи снарядів. Вони вмирають від байдужості української держави, яка варварськими обмеженнями змушує громадян України годинами стояти на морозі, щоб отримати гарантовані їм Конституцією пенсії і соціальну допомогу. Сподіваючись уникнути смерті від голоду, вони все одно помирають – через відсутність бодай якоїсь медичної допомоги з боку держави на КПВВ.
В одному зі своїх блогів я вже писав про жахливу ситуацію, що склалася на КПВВ «Станиця Луганська», де люди перетинають лінію розмежування хитким дерев’яним містком. За місяці, що минули, ситуація, на жаль, не змінилася. Правозахисники і міжнародні організації продовжують бити на сполох.
«Тільки пройшовши сьогодні по цьому пішохідному дерев’яному мосту, я змогла по-справжньому зрозуміти труднощі, з якими стикаються ті, хто змушені щодня вирушати в цю складну подорож, щоби отримати доступ до соціальних послуг або просто відвідати лікаря або родичів» , - каже пані Оснат Лубрані, Координатор ООН з гуманітарних питань в Україні. «Необхідні термінові політичні рішення у рамках офіційно узгоджених процесів, щоби припинити страждання мільйонів мирних громадян»
Але, коли влада забуває про своїх громадян, на допомогу приходять небайдужі.
Вже півтора роки на КПВВ «Станиця Луганська» в рамках проекту «Лінія життя», ініціатором якого є очолюваний мною «Інститут миру», діє польовий медпункт. Вже півтора роки він є єдиним місцем на КПВВ, де лікарі-волонтери рятують людські життя.
Щиро вдячний усім, хто долучився, за підтримку роботи медпункту – матеріальну, фінансову, підтримку добрим словом чи розголосом. При цьому найбільшу підтримку «Лінія життя» одержала від Словацької агенції з розвитку міжнародного співробітництва «SlovakAid».
До вчорашнього дня наш медичний пункт представляв собою скромний брезентовий намет. Але, завдяки словацьким друзям, відучора допомога людям надається у спеціальному сучасному медичному модулі. Ми відкрили цей модуль разом з моїм давнім другом і колегою, міністром закордонних справ Словаччини Мирославом Лайчаком, який є Діючим Головою Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ).
Україна головувала в ОБСЄ у 2013 році. І будучи сам тоді Діючим Головою, я як ніхто інший знаю, наскільки щільним, розписаним буквально по хвилинах, є графік людини, якій доводиться керувати діяльністю найбільшої в світі регіональної організації, куди входять 57 держав-членів на трьох континентах від Канади до Монголії.
І, тим не менше, попри щільний робочий графік, Мирослав Лайчак провів учорашній день у Станиці Луганській, разом з лікарями, волонтерами і звичайними громадянами України. Я бачив, як змінювалися емоції від побаченого на його обличчі. Мирослав був глибоко вражений масштабами людських страждань на Донбасі, але водночас був щасливий від того, що сам став частиною зусиль з полегшення цих страждань.
Ми всі мали подібні почуття. Наші серця стискалися від болю, коли ми дивилися на «чергу смерті», але ми бачили і вдячність в очах українців, яким допомагають лікарі в нашому медпункті. Пан Лайчак запевнив мене у тому, що уряд Словаччини продовжить надалі фінансувати «Лінію життя», оскільки подібної державної програми в Україні досі немає.
Отже, шановні друзі, робімо добро разом! Разом зі словацькими друзями, разом з українськими волонтерами допоможімо нашим лікарям і медсестрам. Заходьте на сайт
, там є всі необхідні
для перерахування коштів. Ваша допомога врятує безцінні людські життя.