«Трампізму» стає більше. Чи готовий до цього Київ?

Перемога Демократичної партії на проміжних виборах не завадить Дональду Трампові діяти на зовнішній арені відповідно до своїх переконань. Нинішня ж Україна на світовій мапі Трампа відсутня.

У США на цих виборах розігрувалися три різні сценарії, що накладалися одне на одне.

Перший сценарій – традиційне змагання між демократами і республіканцями за популярність. У ньому перемогли демократи, взявши під контроль Палату представників і всі комітети в ній за принципом «переможець отримує все».

Демократи матимуть більше можливостей шкодити Трампу у внутрішній політиці, створювати комісії для розслідувань, викликати співробітників діючого президента для надання свідчень. При цьому, ймовірно, від розслідування «змови» з росіянами на виборах 2016 року, які вже стали історією, вони перейдуть до інших звинувачень, наприклад, в ухиленні від сплати податків.

Водночас республіканська більшість у Сенаті виключає можливість імпічменту, навіть якщо демократи розпочнуть відповідну процедуру у Палаті представників. Але й це станеться лише у випадку, якщо демократи вважатимуть зібрані спецпрокурором Мюллером докази «змови» Трампа з Москвою переконливими й неспростовними. На сьогодні таких доказів немає.

Другий сценарій є особисто для Трампа набагато важливішим, ніж перший, і полягає він в одержанні президентом контролю над самою Республіканською партією. До останнього часу існувала група впливових членів Конгресу, які чинили опір лідерству Трампа. Вибори довели: цей опір подолано, і стару когорту республіканців здебільшого відсунено від влади.

Змінилося понад 40 конгресменів-республіканців, і багато з цих нових депутатів – люди самого президента, справжні «трампісти».

При цьому здобули перемогу майже всі ті конгресмени, яким Трамп особисто допомагав у веденні кампанії. Для самої партії це яскраве свідчення того, що «трампізм» працює і приносить республіканцям голоси. Саме це й мав на увазі діючий президент, коли твітив про те, що в нього «магія лізе з вух». Гадаю, навіть коли Трамп піде з посади глави держави, «трампізм» залишиться важливою складовою ідеології республіканців.

І третій сценарій, особливо важливий у контексті наступних президентських виборів, полягав у тому, що проміжні вибори стали новим плебісцитом у ставленні до особистості Дональда Трампа. І ось за цим сценарієм проміжні вибори продемонстрували нічию. З одного боку, зростає незадоволення політикою Трампа з боку певних груп населення, насамперед, іспаномовних, нових мігрантів тощо. З іншого боку, демократи сподівалися на так звану «синю хвилю» - масову перемогу. Але «хвилі» не сталося. Натомість президента ще дужче підтримали середній і нижчий середній класи.

Вирішальна боротьба за цим сценарієм переноситься на 2020 рік – рік президентських виборів. Трамп на 100 % - кандидат на них від республіканців. Його нинішній рейтинг – на рівні 44 %, як у Обами на проміжних виборах 2010 року, після яких той переобрався вдруге. А демократи наразі не мають сильного, харизматичного кандидата.

Як усе сказане вплине на зовнішню політику США?

Погоджуся з тими оглядачами, які вважають, що контроль демократів над Палатою представників не змусить Трампа повернутися до традиційних підходів. Зовнішня політика США стане і вже стає більш «трампістською».
Президент матиме більшу свободу дій на міжнародній арені, ніж у внутрішній політиці, а до того ж, він щиро вірить у те, що його зовнішня політика є корисною вдома.

Важливим є те, що цю віру поділяє американський бізнес, який аплодує протекціоністським торговим обмеженням і новим великим міжнародним контрактам. Її поділяють і багато пересічних американців, що пов’язують з агресивною політикою Трампа на основі гасла «Америка – на першому місці» економічне зростання і рекордно високу зайнятість.

Отже, президент США і надалі руйнуватиме глобалістичний світ, який старанно будували його попередники. Він не довіряє традиційним союзникам Америки – ані в Європі, ані в інших частинах світу. Він не довіряє угодам про вільну торгівлю, укладеним до нього. Йому й надалі буде легше знаходити спільну мову з авторитарними й консервативними лідерами на зразок себе самого.

Певні кола в Євросоюзі сподівалися на те, що перемога демократів покращить відносини ЄС-США. Сподівання виявилися марними. Візит американського лідера до Франції став до найменших дрібниць свідченням тренду на посилення «трампізму» - від прочухана Терезі Мей під час розмови на борту літака до уїдливих твітів на адресу Еманюеля Макрона вже по завершенні саміту.

Інші країни змушені пристосовуватися до реалій «трампізму». Мексика й Канада вже згодні підписати 30 листопада на саміті «Великої двадцятки» нову угоду про вільну торгівлю між цими країнами та США.

Росія для Трампа – одночасно союзник і конкурент. Союзник у руйнуванні глобалізованого світу, у послабленні Європейського Союзу, певною мірою – у Сирії та в стосунках з Північною Кореєю. Конкурент – у боротьбі за постачання газу на ринок Європи. Для Трампа важливо домовитися про взаємодію з Росією у пост-глобалістичному світі. Тому він поспішає провести черговий саміт з Путіним – вже 30 листопада, у Буенос-Айресі, і критика демократів не стає цьому на заваді.

України немає серед пріоритетів зовнішньої політики Трампа, і відсутність рукостискання між лідерами двох країн у Парижі лише підтвердила це. Гранична прагматика «трампістського» підходу до світу не узгоджується ані з обраною Києвом роллю прохача й жертви, ані з риторикою «захисту Європи від ординської навали».

За інших умов можна було б лише вітати сьогоднішнє засідання поновленої Комісії стратегічного партнерства Україна – США. Але і в кращі часи це «партнерство» не було рівноправним, наразі ж воно фактично перетворюється на ще один орган зовнішнього управління Україною. Свідчення крайньої безцеремонності лобіювання Вашингтоном шкурних інтересів – відомий лист посла США до Гройсмана з вимогою відмовитися від підтримки вітчизняного вуглевидобутку на користь пенсильванського вугілля, яке нібито «посилює енергетичну безпеку» України. Якщо лідери країн «великої сімки» ледве витримують американський торговельний шантаж, то що вже казати про Україну, чия крихка й відносна стабільність повністю залежить від американської підтримки!

Проте, безумовно, Україна буде серед пріоритетів діалогу Трамп-Путін. На жаль, до президентських виборів світ припинив змістовний діалог з Києвом з вирішення конфлікту на Сході України. Сам же Київ не пропонує нових шляхів припинення війни. Тому існує небезпека того, що після виборів Україна просто постане перед фактом домовленостей, досягнутих без неї.

В Києві з захопленням чекають нових санкцій проти Росії. Але увесь попередній досвід свідчить: жоден з численних пакетів антиросійських санкцій не допоміг змінити позиції Кремля щодо конфлікту на Донбасі. До того ж оголошені останнім часом сміховинні заборони мають відверто декоративний характер. Тим часом ані санкції, ані «джавеліни», ані навіть закупівля пенсільванського вугілля не наблизили ані на міліметр розв’язання конфлікту.

Українці повинні, не чекаючи, поки Вашингтон з Москвою вирішать все за нас, починати самі домовлятися про мир. Будь-які домовленості українців між собою зовнішні актори сприймуть і визнають. І тоді голос єдиної України на світовій арені стане незрівнянно сильнішим.