Під заборону мають потрапити всі російські пропагандисти!

Щодня практично 24 години на добу будь–який українець може включити телевізор – і, не встаючи з дивану, почути голос Москви: News One, 112 канал. Чи відкрити інтернет, і прочитати те ж саме в мережі..

І це при тому, що в нашій державі вже діє заборона на понад 70 власне російських телеканалів, більшість із яких опинилися поза законом ще в 2014 році. Забороняючи трансляцію «Пєрвого», НТН та іншої продукції «Останкіно» ще чотири роки тому, ми чомусь наївно вирішили, що тим самим вже розв’язали головні проблеми в інформаційній сфері.

В 2014 ми тільки почали…

І справді, тоді могло так здаватися: адже одразу після Революції гідності п’ята колона Кремля поводила себе тихо, скромно і малопомітно. Втім, минав час, проросійські сили, у тому числі й в інформаційній сфері, потрохи сміливішали – відвойовували втрачені позиції, прикриваючись основоположними демократичними принципами. Такими, як свобода слова.

Маскування вийшло вдалим. Адже демократичні цінності мають визначальне значення для наших західних партнерів, а тому влада і політики не наважувалися на радикальні кроки із припинення діяльності «рупорів Кремля» у нашій державі. З одного боку, через інертність, небажання йти на рішучі кроки та «рвати зв’язки», з другого, – пояснюючи власну бездіяльність небажанням наражатися на критику Заходу.

Втім сьогодні ситуація змінилися – і далі робити вигляд, що в інформаційній сфері країни нічого страшного не відбувається, вже стало надто небезпечно: для існування держави Україна. А тому, на мою думку, треба зробити три важливі кроки. Перший – зрозуміти,  класифікувати і пояснити людям, яку шкоду можуть нести проросійські інформаційні ресурси у країні, що потерпає від російської ж агресії. Другий – усунути пропагандистські структури Москви з інформаційного поля України. Третій – підготувати достатню аргументації своїх дій: з огляду на наші міжнародні зобов’язання, у яких фігурують такі словосполучення, як «свобода слова» тощо.      

Мир ціною існування

Головне завдання ЗМІ, що входять в орбіту Кремля, – маніпулювання громадською думкою. Принцип роботи простий: повідомляючи про реальний факт, «злегка» зміщувати акценти, перевертаючи ситуацію на дзеркально протилежну, а також просувати відверті фейки та ідеї–фантоми із «подвійним дном».

Один з останніх прикладів – заклики до миру. Проста і зрозуміла ідея, близька, як нам – тим хто воював, так і всім іншим людям, які щиро хочуть мирного неба над головою. Щоправда у таких ситуаціях, як кажуть, диявол завжди ховається в деталях. І, якщо уважно вслухатися у кремлівські тези, то стане зрозуміло: домагатися миру нам радять шляхом порозуміння з агресором. Таким чином призвичаючи українців до думки, що завершення війни з Росією можливе тільки через нашу в ній поразку. Постійно насаджується думка, що ми слабкі, не здатні до протистояння з ворогом, приречені і так далі... Попри те, що реальність свідчить про зовсім інше. 

Вчора, як ми пам’ятаємо, були тези про «громадянську війну», «захист російськомовного населення від утисків», «головорізів із числа учасників добробатів» та інші фейки, які разом з одіозною історією про «розіп’ятого хлопчика» мали культивувати в українців зневіру, відчуття неправоти у протистоянні з ворогом.

Очевидно, що завтра – якщо ми не зупинимо ці рупори – у Москві будуть нові ідеї, а на наших екранах з’являться нові порції брехні.  

Подібна маніпуляція, втім, не нова – якщо подивитися на історію. І, на щастя, далеко не завжди закінчується успішно для ворога. Втім, аби захиститися, цим спробам треба ефективно протистояти.

Відома історія, коли під час Другої світової війни у Великобританії транслювали так зване «Англійське радіо», передачі для якого готували у Берліні (хоча більшість слухачів про це не здогадувалася): із чудовою музикою, прекрасними ведучими – причому майже 90% інформації було правдою. Маніпулювання стосувалося решти контенту, у який редактори вкладали тези, найбільш цікаві німецьким пропагандистам у той момент.  

Нічого не нагадує? 

Підготовка до реваншу    

Сполучені Штати Америки практично визнали: Росія втручалася у їх вибори в 2016 році. Сліди Кремля знаходять в Brexit, голландському референдумі та інших важливих для Росії волевиявленнях, що відбувалися у світі. Чи є важливими для РФ наступні вибори в Україні? Питання можна назвати риторичним. Адже «правильне» – для Москви – голосування здатне розвернути євроатлантичний курс нашої держави у бік «Тайожного союзу», від якого ми зуміли відірватися у 2014 році ціною крові і величезних втрат.

То чи є загроза, що Москва спробує втрутитися у наші вибори, тим паче маючи такий потужний інструмент для впливу на виборця, як фактично підконтрольні ЗМІ? Відповідь також очевидна.

Скажу більше: на цих виборах Росія отримає кілька додаткових козирів, які – чисто теоретично – можуть дозволити їй посилити свій тиск на український електорат.

З одного боку, вартість виборчої кампанії, як стверджують експерти, суттєво зросте. Аби перемогти, кандидатам доведеться витрачати суттєво більші кошти, ніж раніше. І це – можливе поле діяльності нашого східного сусіда, який чудово вміє працювати із технологіями підкупу. Пачки із грішми Москва не соромилася використовувати ніколи, – саме із цих «технологій», як ми тепер знаємо, прослухавши відповідні записи російських кураторів із вітчизняними виконавцями, і розпочалася окупація Донбасу.

З іншого боку, – методи впливу в 2019 році безсумнівно будуть значно технологічнішими від тих, які застосовували раніше. Адже у «портфоліо»  Кремля, нагадаємо, – США, Нідерланди, Британія, де Москва зуміла отримати безцінний досвід масових маніпуляцій.

Тому окрім традиційних методів впливу можна очікувати й «новинки»: не лише соціальні мережі, але й пошукові сервіси, плюс масові вірусні атаки та інші диверсії. Ось чому захищаючи інформаційний простір, варто звертати увагу не тільки на телебачення.     

Навчитися у FARA

Аби вижити, країні треба ефективно захищатися. Закон «Про іноземних агентів» – один із необхідних інструментів. Але при цьому має бути і чітке відстоювання власної позиції. Чітке формулювання, що ж означає «гібридна війна» в українських умовах і чітке розмежування між ЗМІ, свободою слова, безперешкодним доступом до інформації – і пропагандистами. Відстоювання позиції має бути чітке, без намагання сподобатися всім і без загравання з ворогом.

Тут, звичайно, потрібна політична воля. Яку, наприклад, продемонстрував тоді ще новообраний французький президент Емануель Макрон, вигнавши із свого штабу представників російського пропагандистського телеканалу. На закиди у перешкоджанні свободи слова і плюралізму він чітко пояснив, що розділяє вільну пресу і маніпуляторів громадською думкою.

Закид, який ми мусимо спростувати, – буцімто Україна йде шляхом Росії, яка свого часу запровадила поняття іноземного агента. Подібні твердження вже активно лунають. Різниця ж між нами і ними насправді величезна! Російський закон, що вступив в дію у грудні 2017 року, із самого початку мав на меті політичні цілі: із всіх ЗМІ під обмеження попали тільки ті, які фінансуються за гранти Конгресу США. Росіяни, бажаючи відомстити за обмеження діяльності їх пропагандистського каналу «Раша Тудей», звинуватили державні інститути Америки у втручанні через посередництво грантових ЗМІ. При тому, що закони Сполучених Штатів гарантують таким мас–медіа редакційну незалежність.

Закон, який зараз готується у нас, має бути схожим на американський FARA: ухвалений в 1938 році для боротьби з агентами впливу нацистської Німеччини. Паралелей між тогочасними Штатами і нинішньою Україною можна провести значно більше, ніж між нами і путінською Росією. Американський закон, до речі, визнали доволі ефективним, а після війни – з 1966 року – його перепрофілювали на фіксацію діяльності політичних лобістів, що діяли за дорученням іноземних держав.       

Але сьогодні у нас ще не американський 1966 рік, а – початок сорокових: коли ворог окуповує територію, коли на фронті гинуть наші захисники, коли Україна потерпає від окупації, коли від ворога можна сподіватися чого завгодно. За таких обставин толерантно ставитися до офіційного, законного й легального існування пропагандистської машини ворога – вже виходить за межі здорового глузду.