Подвійне громадянство: як невігласи граються з вогнем

Влада вшелепалася у чергову халепу через угорське громадянство для українців. Генпрокурор, ні сіло ні впало, погрожує карами за неіснуючі злочини, не тямлячи ані Конституції, ані профільних законів.

Що ж, доведеться влаштувати невеликий лікнеп і нагадати бодай базові речі з українського законодавства про громадянство.

Перше. Мільйон разів повторювана байка про те, що Конституція забороняє подвійне громадянство – суцільна брехня.

Поняття «єдиного громадянства», що міститься в Конституції, давно і чітко розтлумачене у ст. 2 Закону про громадянство, одним із розробників котрого був і автор цього допису.

«Єдине громадянство» - не «одне» громадянство, це не заборона подвійного громадянства.

«Єдине громадянство» означає, що на території Україні не може бути громадянства Львівської чи Харківської областей, міста Києва, не може бути громадянства «ДНР» чи «ЛНР».

Нічого іншого поняття «єдине громадянство» не означає. Крапка.

Друге. Профільний закон також не містить заборони подвійного громадянства.

Закон України про громадянство не визнає множинного громадянства особи, яка його набула. А це геть інша річ.

Закон чітко формулює: «Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або  держав, то  у   правових   відносинах  з  Україною  він  визнається  лише громадянином України» (ст. 2).

Український громадянин не може посвідчити себе паспортом іншої держави у поліції, податковій, пенсійному фонді, на паспортному контролі чи в закордонній консульській установі. Не може увійти у відносини з державою, її органами і представниками як іноземець.

Крім того, громадянин України, що має подвійне громадянство, не може працювати на держслужбі і бути суддею.

Але мати паспорт іншої держави закон йому не забороняє.

Третє. Невизнання подвійного громадянства і відсутність його заборони –  європейські стандарти, викладені, зокрема, у ратифікованій Україною Європейській конвенції з громадянства. На них ґрунтувався і наш профільний Закон від 2001 року. Їхній сенс є зрозумілим – у питаннях громадянства чільне місце мають посідати не інтереси державного апарату, як це було в СРСР, а конкретна людина, її права і свободи, як це є повсюди в Європі.

Джерело множинного громадянства – завжди колізія між правовими нормами двох чи більше держав. У багатьох випадках самі громадяни, або їх діти, автоматично, поза власною волею, можуть набути громадянство іншої країни за фактом проживання або народження чи зміни сімейного статусу. Такі колізії виникатимуть, допоки світ поділено на окремі держави.

Саме тому фізично неможливо «заборонити» подвійне громадянство – ані законом, ані навіть Конституцією, як неможливо «заборонити» дощ та сніг, якби кому не свербіло це зробити.

Четверте. В Україні не існує ані кримінальної, ані адміністративної відповідальності за наявність подвійного громадянства. Це не злочин, не порушення закону. Якби така відповідальність існувала, це було б порушенням згаданої вище Європейської конвенції, де чітко сказано:

«Громадяни  держави-учасниці,  які мають інше громадянство, мають на території держави-учасниці,  в якій вони проживають, такі самі   права   та   обов'язки,   як   і   інші   громадяни   цієї держави-учасниці».

Якщо хочете, скажу більше: в Україні таки дозволено подвійне громадянство, оскільки стосовно прав і свобод людини в державі діє загальновизнаний правовий, демократичний принцип: «дозволено усе, що не заборонено».

П’яте. Тим не менше, генпрокурор твердить, що таке неіснуюче правопорушення має каратися позбавленням громадянства.

Роз’яснюю окремо. Ані Луценко, ані Порошенко не можуть позбавити громадянина України громадянства України. З жодних причин і мотивів.

«Громадянин України не може бути позбавлений громадянства». Стаття 25 Конституції України.

Це – основоположний принцип самого інституту громадянства в Україні, одне з фундаментальних прав людини. Все інше – сваволя.

З іншого боку, Закон про громадянство встановлює, що «добровільне  набуття  громадянином  України  громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття» може бути підставою втрати громадянства України (ст. 19, п.1).

Але втрата громадянства не може довільно тлумачитися як його позбавлення. Припинення громадянства внаслідок втрати не може бути здійснено всупереч волі самого громадянина.

Прийнята в нашій країні система континентального європейського права ґрунтується на фундаментальному принципі jus patriae. Він означає, що людина має право на громадянство незалежно від політичної волі чи забаганок президента. Це право їй надається самою Батьківщиною, а не чиновниками. Отже, і відмовитися від громадянства може тільки сама людина.

Нарешті, беремо юридичний словник і читаємо: позбавлення громадянства – це припинення стійкого правового зв’язку держави з конкретною фізичною особою за рішенням державних органів, як правило, всупереч бажанням цієї особи.

Отже, якщо держава в особі президента приймає рішення про «припинення» або «втрату» особою громадянства України всупереч її бажанню, цей акт все одно є, за своїм змістом, позбавленням громадянства, а отже – порушенням Конституції, що має перевагу над профільним законом.

Таким чином, Конституція гарантує людині незастосування статті 19 Закону про громадянство всупереч її волі. А держава має нарешті припинити свавільно позбавляти людей громадянства та принаймні звернутися до Конституційного суду щодо того, яким чином тлумачити «припинення» громадянство, щоб не плутати його з «позбавленням».

Та й у політичному сенсі позбавлення громадянства України бодай кількох угорців Закарпаття призведе до зворотного ефекту. Той, хто ще не взяв угорського паспорта, обов’язково його візьме. Той, хто не думав про еміграцію, обов’язково замислиться. Довіра до влади, яка забирає громадянство в людей, що споконвіку жили на землях українського Закарпаття, досягне абсолютного нуля.

А, може, все ж таки, почати з головного? Ключова причина, яка примушує наших громадян брати паспорти інших держав – хронічна, кричуща бідність, відсутність роботи, низький соціальний захист. Може, почати не з боротьби з паспортами, а зі створення робочих місць, підвищення зарплат і пенсій? Щоб громадянам України ані угорської, ані румунської, ані інших національностей не було соромно за ту державу, в якій вони живуть, працюють і ростять дітей.

А, по-друге, шановна владо, хіба наразі Україна багато має у світі союзників? Хіба маємо розкіш сваритися з поляками через тлумачення історії або з угорцями через мову й громадянство? А надто, коли в нас анексовано Крим, на Донбасі триває війна, а ВВП на душу населення нижчій, ніж у Бутані.

Панове можновладці, припиніть нарешті гратися перед виборами життєво важливими питаннями безпеки і міжнародних відносин. Ця карта вам не допоможе. Рейтинги, хоч живим у землю лізь, не ростуть. А посваритися з сусідами нескладно. Загоювати болючі рани набагато важче.

Передусім же читайте Конституцію і закони. Не лякайте світ печерним невіглаством.