Іспанський урок для України

Сьогодні Міжнародний день миру – день припинення вогню і відмови від насильства. Міркуючи над тим, як досягти миру на Донбасі, згадую іншу війну, що сталася у протилежному куті Європи у ХХ столітті.

За 58 кілометрів від Мадрида, у горах С’єрра де Ґвадарама знаходиться Долина полеглих. А в ній – величний і суворий меморіал, під яким поховано 33 872 іспанця, загиблі у жорстокій і кровопролитній громадянській війні 1936-39 років.

Ніхто досі навіть приблизно не знає, скільки людей загинуло у тій війні. Історики називають цифри і в 1 мільйон, і вище. Націоналісти тоді люто боролися з коаліцією лівих і ультралівих сил, включно з анархістами і троцькістами. До жахіть військового часу додалися репресії з обох боків: 150-200 тисяч іспанців стали жертвами «білого терору», 38-50 тисяч – «червоного», включаючи понад 6 тисяч священнослужителів.

Війну щедро спонсорували зовнішні гравці, майже так само, як і в сучасній Сирії. Одна лише фашистська Італія послала на іспанські фронти 60 тис. солдатів, на протилежному ж боці воювали 40 тис. іноземців у складі «інтербригад», а також від 2 до 3 тисяч радянських військових радників. На боці націоналістів воювали 16 тис. німців (сумнозвісний «Легіон Кондор»), нацистська Німеччина надала своїм союзникам 600 літаків та 200 танків, здійснила військову підготовку 56 тис. іспанських солдатів.

Перемога націоналістів на чолі з Франсіско Франко не принесла багатостраждальній країні ані тривалого громадянського миру, ані свободи, ані прогресу.

«Каудильйо Іспанії милістю Божою» ще багато років репресував переможених, додатково вбивши від 15 до 50 тисяч співвітчизників. Усі партії, крім франкістської «фаланги», були заборонені, у ЗМІ лютувала цензура. Франко придушував інші, крім іспанської, мови і культури. Офіційне використання мов меншин (каталанська, галісійська, баскська) було повністю заборонене.

Усі держслужбовці мали бути католиками, а на деякі посади вимагалися довідки про «добру поведінку» від церкви. Репресій зазнали роми, жінкам було заборонено відкривати банківські рахунки без згоди чоловіка або батька. Люди мовчали про свої республіканські симпатії під загрозою ув’язнення або звільнення з роботи. Офіційна оцінка подій громадянської війни подавалася неймовірно спрощено, як хрестовий похід проти більшовизму, республіканців же обзивали сателітами Сталіна. В країні виростали діти, впевнені у тому, що то не націоналісти перемогли республіканців, а Іспанія перемогла у війні з зовнішнім ворогом.

Одіозний режим багато років перебував у міжнародній ізоляції, навіть членом ООН Іспанія стала лише у 1955 році. Проте у розпал «холодної війни» спрацював відомий підхід, втілений у словах, що приписують Франклінові Рузвельту по відношенню до Анастасіо Сомоси: «він, може, й сучий син, але він наш сучий син». Іспанія вступила в НАТО і стала бастіоном антикомунізму в Європі. Водночас Іспанія довгі роки залишалася економічно відсталою, бідною країною з масовою міграцією. На момент смерті диктатора Іспанія за рівнем розвитку поступалася усім західноєвропейським державам, за винятком Португалії, Греції та Ірландії.

Проте вже за кілька років країну було не впізнати. Іспанія напрочуд швидко і безболісно пройшла транзит від диктатури до вільної демократії і соціально відповідальної держави. Через 7 років Іспанія вступила в ЄС. Сьогодні ця країна посідає тринадцяте місце в світі за обсягами ВВП і є найпопулярнішою країною в світі для туризму – 82 мільйони туристів відвідали Іспанію лише минулого року.

Як могло статися таке блискавичне диво?

Відповідь, насправді, проста. Поховавши Франко, іспанські політичні еліти країни знайшли сили домовитися про примирення і взаємне прощення. Ці домовленості отримали неофіційну назву «пакт забуття». Іспанці погодилися не розслідувати злочини, пов’язані з війною. Історію залишили історикам. Амністія і непритягнення до відповідальності стосувалися як противників режиму Франко, так і його послідовників. Домовленості були остаточно зафіксовані у знаменитих Пактах Монклоа – консенсус політичних сил відкрив шлях до широкої демократизації та відповідальної, збалансованої економічної і соціальної політики.

Наша ситуація має багато спільного з іспанською.

Ми стали жертвами кровопролитної війни, в якій переплелися глобальне протистояння великих держав, елементи внутрішнього конфлікту та відверта військова підтримка ворогуючих сторін з боку США та Росії. Геополітичний розклад ми самотужки не змінимо, війну з однією з найбільших армій світу не виграємо. Але принаймні розпочати діалог зі своїми співвітчизниками нам ніхто не заважає. Як ніхто не заважає нашій владі почати виконувати численні вимоги і рекомендації міжнародних організацій щодо кроків назустріч співвітчизникам, які залишилися на непідконтрольних територіях.

Іспанцям довелося чекати довгі тридцять шість років, поки диктатор не відійде в інший світ. На щастя, в нас є дієвий інструмент зміни влади – демократичні вибори. Якщо ми справді прагнемо миру, маємо обрати нову владу, яка знайде в собі сили розпочати процес національного примирення. За основу можна взяти іспанський досвід: «пакт забуття» і пакти Монклоа. А коли в країні запанує мир, енергія українців спрямується не на війну і розбрат, не на пошук ворогів, а на розквіт держави.

Вірю: український «Пакт Монклоа» вже не за горами. Чекати лишилося недовго.