Провладний карго-культ: танці з бубном під нову мелодію

Колись, під час Другої світової війни на островах Меланезії точилися військові дії. Літаки скидали на острови вантажі з харчами і західними товарами, якими союзники ділилися з місцевим населенням...

Війна завершилася, військові забралися геть, туземці ж вирішили задобрити невідомих їм, але могутніх богів білих людей. Вони  почали будувати з дерева літаки, а з кокосових пальм та соломи – копії злітно-посадкових смуг. Вони сподівалися у такий спосіб повернути матеріальні блага, що колись у буквальному сенсі падали на них з неба. Так виникли численні карго-культи, деякі з них існують і сьогодні. 

Згадати про цю історію змусили президентські ініціативи про закріплення у Конституції курсу на членство в ЄС і НАТО.

Серед провладних експертів можна почути думку: навіть якщо ці зміни до Конституції не несуть для держави жодної користі, вони буцімто не є шкідливими і тому можуть бути ухвалені як суто політичні ініціативи.

Категорично з цим не погоджуюсь. І ось чому.

Перше. Такі зміни є нонсенсом з правової точки зору. Навіть юрист-початківець знає, що членство у міжнародних організаціях і військово-політичних блоках не регулюються внутрішнім конституційним правом. Конституція – це геть про інше. Про права, свободи, обов’язки громадян, форму правління, форму державного устрою. Жодна з країн-кандидатів у члени ЄС і НАТО не впроваджувала подібної норми. Бо ж вийде як у відомому анекдоті, коли від спарування вужа з їжаком отримали метр колючого дроту.

Друге. Пояснення до ініціатив містять відверту брехню. Політтехнологи підставили свого шефа. Останні рейтинги надають членству в НАТО суспільну підтримку у 43 % - досить багато, але аж ніяк не «переважна більшість». Конституція не може містити речей, які не підтримує суспільство. Це – ази демократії. А ще без широкої підтримки населення, країну в НАТО не приймуть, як би цього не бажала влада. Причетні до Саміту НАТО в Бухаресті політики і дипломати добре про це пам’ятають.

Третє. Усі визнають, що зміни до Конституції ані на міліметр не наблизять Україну до Європи. Тому мене обурює цинічне далі нема куди ставлення провладних політтехнологів до власних виборців, що пропонують їм замість реформ і подолання корупції примітивний карго-культ, вважаючи українців гіршими за нещасних меланезійців.

Найцинічнішим є те, що цей різновид карго-культу помре навіть раніше, ніж сподіваються його прибічники. Традиції українського політичного життя говорять про те, що ці зміни до Основного закону навряд чи наберуть наступного року необхідні для набуття ними чинності 300 голосів. До того ж, не виключено, що голосування може відбутися вже за нового президента держави, який матиме власний порядок денний. От тільки людей шкода. Ошуканих, введених в оману, засліплених блиском дешевих брязкалець.

Четверте. Україна не має, і не матиме в осяжному майбутньому, жодних гарантій членства ані в ЄС, ані в НАТО. Прямою мовою це означає, що влада визначила фіктивні орієнтири державного і суспільного розвитку. На жаль, мандрувати «не в той степ» – наша давня традиція. Але ці мандрівки все ніяк не наближають нас до тих соціальних стандартів, за якими живуть не лише європейці, а вже й численні азіатські нації, що не переймаються відповідністю стандартам ЄС. То може вже час подолати стадію карго-культів, значків та етикеток і подбати про власні інтереси, так само як дбають про них інші народи?