Чи досягне успіху держава, яка не сформулювала національну ідею?

Сьогодні хороший маркетолог міг би більше придатись Україні, аніж досвідчений політик. Для чого? А хоча б для того, щоби нарешті сформулювати місію нашої держави.

Можна ще й слоган, який би характеризував нас, українців, та задавав певний вектор розвитку країни. 

Це нагадує сучасний брендинг, просування на світовий ринок торгової марки, яка хоче завоювати не лише своє місце під сонцем, але й певну лояльність, або й місце у серці своєї цільової аудиторії. Зрештою, у наш час із країнами відбувається так само.

Якщо залишити маркетингові аналогії і повернутись до державотворення, то йдеться про формулювання національної ідеї. Вона повинна відображати головні національні інтереси і визначати вектор розвитку країни. А наші політичні діячі цього досі, попри багатовікову українську історію, так і не спромоглися зробити.

Ідея суспільства рівних можливостей дозволила побудувати в Сполучених штатах країну вільного підприємництва, де кожен («Зроби себе сам») може спробувати свої сили. Гасло «Свобода, рівність, братерство» допомагає співіснувати на території Франції карколомному міксові націй. Озброївшись ідеєю «Відродження великої нації Китаю», Піднебесна впевнено наблизилася до групи найпотужніших країн світу.

Внутрішнє переконання «Німеччина понад усе» (Deutschland, Deutschland über alles, - цитата з «Пісні німців») та легендарний німецький «орнунг» (порядок) допоміг цій країні у минулому столітті двічі (!) підніматися з руїн після програшу у світових (!) війнах до рівня провідної країни Європейського континенту.

Що більше – навіть ідея «Руского міра» під егідою Москви як «третього Риму» є доволі потужним об’єднавчо-стимулюючим (хоча й войовничим) прагненням досить великої групи народностей із території теперішньої РФ.

Тим часом в Україні, попри славетні часи хрестителя Русі, князя Володимира, державотворення «тестя Європи» Ярослава Мудрого, волелюбну Запорізьку Січ та дворазове утворення незалежної Української держави у ХХ ст. універсальної й загальноприйнятої національної ідеї так і не було проголошено.

Спроби, звісно, були. До справи бралися й освічені інтелігенти-народовці (Костомаров, Драгоманов, Франко), і філософи-націоналісти (Міхновський, Донцов, Липинський, Сціборський). Але найближчим для більшості українців виявився Тарас Шевченко зі своїми пророчими словами: «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля…». Цікаво, що й сьогодні фраза Кобзаря не втратила актуальності.

І в часи Козаччини, і протягом буремного ХХ століття, та й у наші дні найбільш характерною рисою українців є волелюбність, намагання позбутись будь-якого узурпатора, зовнішнього чи місцевого владного гніту. «Зрозумійте, нас дістало!», - таке гасло висіло на останньому Майдані. Далі було (вже у бік вічно зазіхаючого на Україну сусіда) «Від’**іться від нас!». А з початком війни на Сході нашої держави багато хто згадав заклик Миколи Хвильового з 20-х років минулого століття: «Геть від Москви».

Однак фахівці застерігають, що національна ідея повинна містити позитивну конотацію. Так само, як і при позиціонуванні бренду – потрібно вказати його унікальність та переваги, і тоді вже подавати споживачу. Це означає, що популярний український хіт останніх років «Ми такі хороші – Захід,  дайте грошей» теж не пройде.

Потрібно щось запропонувати світові – ідею, яка б і українців згуртувала довкола спільної мети, і могла б стати нашою «фішкою», яка вигідно відрізнятиме нас на тлі усього світу.

Наприклад, для світової спільноти ми можемо бути носіями традиційних цінностей. Можливо, навіть форпостом західної демократії перед тоталітаризмом і російським варварством, а не лише тимчасовими «оборонцями Європи» (хоч упродовж віків цю функцію українці виконують далеко не вперше). При цьому потрібно кардинально змінити ситуацію в середині нашої країни – бо якщо найбільш працездатні люди й надалі виїжджатимуть з такою ж швидкістю, наш форпост незабаром зникне сам собою.

Ще одна характерна національна риса – українець в десь глибоко в душі залишається козаком, вільною людиною і навіть трохи анархістом. При цьому, як показує досвід, він може адаптуватись до складних обставин і готовий тяжко працювати, якщо має для цього чітку власну мету та бачить результат.

Фактично, ми маємо справу з нацією волелюбних і талановитих старт-аперів, айтішників, підприємців чи навіть митців, які позбавлені можливості нормально працювати і розвиватись в середині своєї країни. Отже, насамперед треба змінювати саму країну. На це спрямувати основні зусилля всіх громадян – за нас це не зробить ніхто інший.

В Ізраїлі за короткий час існування цієї держави уже втілили першу ідею «країни-притулку», завершують реалізацію другої – «національне відродження на історичній батьківщині», і готуються з часом переходити до третьої, «ідеї Соломона»: існування потужної держави у мирі та взаємовигідній співпраці з сусідами.

Україні також варто формулювати свою національну ідею в кілька етапів. Спершу необхідно зосередитись на внутрішніх змінах, в результаті яких повинна постати країна вільних людей з мінімально необхідною участю держави. А далі потрібно орієнтувати українців на створення, розвиток і примноження.

Найпростіша та найефективніша схема (з урахуванням наших національних особливостей) – це  «Від добробуту кожної сім’ї – до багатства всієї країни». А не так, як у нас впродовж декількох останніх років: багатство країни – для кількох окремих сімей.

«Я щасливий, коли кажу, що я – турок!», - так бачив для себе національну ідею Ататюрк. Хочеться, щоб і українці відчували не лише гордість, але і підкріплену добрим життям втіху від того, що вони є саме українцями. Варто лише пам’ятати, що само собою це не відбудеться, і ніхто чужий за нас це не зробить. Тому варто перечитати вже згаданий пророчий вірш Шевченка «І мертвим, і живим…», сформулювати найближчі задачі, засукати рукави та братись до роботи.