Відповідальність за буття

27 февраля 2018, 10:10
Директор Украинского института стратегий глобального развития и адаптации
0
222
Відповідальність за буття

Хто може збудувати Новий Єрусалим

Перше, що впадає у вічі в Європі, це ставлення до старих речей. Тут просто культ старих речей. Ідеться, причому, не про антикваріат – антикваріат, це в кращому випадку символ, а найчастіше – просто знак. Справа в збереженні справжніх речей, з їх смислом та історією, в збереженні власного світу, а як наслідок – збереженні буття. Ця любов до старовини не просто колекціонування – це любов до власного світу в сенсі життєвого світу.

На перший погляд може видатися, що це щось показне, просто модне, адже запит на старовину сьогодні дійсно присутній в світі. Прикладом цього може слугувати багато процесів та явищ, починаючи з моди на штучно зістарені меблі, закінчуючи зразками чорно-білого кіно в сторіччя найпотужнішого розвитку технологій. Проте, мова не про це. Присутність старих речей (думаю, це набагато більше, аніж просто старі речі, бо через них присутня сама історія) можна спостерігати усюди: в готелях, ресторанах, кав’ярнях, офісах, не кажучи вже про музеї, бібліотеки, храмові споруди. Це старі шухляди, столи, стільці, антресолі, секретери, посуд, полиці, підставки, підсвічники та багато чого іншого. І починаєш тоді сумніватися, а чи розраховано це тільки на зовнішнього спостерігача, тобто на туриста, який власне кажучи не в останню чергу саме задля цієї старовини і приїхав?

Цю ж саму тенденцію бережливого ставлення до старих речей ми спостерігаємо і в місцях особистого ужитку, які жодним чином не призначені та не налаштовані на приїжджих: в квартирах, маєтках, службових приміщеннях (в які немає доступу туристам) тих же ресторанів тощо. Себто, це не спроба справити враження – це спосіб існування, спосіб відношення до буття. Сама цінність речі похідна не від функції (хоч прагматичний вимір використання має своє значення), а від внутрішньої приналежності до життєвого світу, до організації власного буття, виходячи з власних засад. Таким чином у європейців проявляється відповідальність за власне буття, збереження власного світу, може, до якоїсь міри консервація, але точно повага.

Слід зазначити, що це не єдиний вироблений в сучасному світі підхід до буття. У ХХ-му сторіччі домінантним стає протилежний тренд. Будь-яка річ – це в першу чергу функція. Абсолютно не важливо, коли вона була зроблена, які смислові коди вона несе, або не несе жодних, хто її зробив, чи має вона стосунок до власної культури, з якого матеріалу і т. і., – головне, щоб функціональна складова була врахована максимально.

Французький філософ Ж.Бодріяр дуже красномовно схарактеризував цю опінію. Він зазначав, що в сучасному світі ми будь-який процес намагаємося вмістити в інвентар-функцію, кожна річ стає просто функцією без жодних інших вимірів. І сьогодні рівень майстерності виробників вимірюється тим, щоб термін дії гарантії точно співпав з поломкою цього предмету. До певної міри це жарт, але тільки до певної. Майже будь-яка з сучасних речей може працювати довше, аніж це відбувається на практиці, термін її використання штучно скорочують. Якщо при заміні предмету виконання функції зберігається, значить ніякої проблеми немає.

Отже, маємо опозицію двох світів: світ предметів-буття та світ предметів-функцій. Перший не просто колекціонує предмети давнини, він зберігає буття, через нього Історія продовжує своє існування. Другий тиражує сурогати, позбавляючи навколишній простір справжності, наповнюючи його одновимірними симулякрами. Не може щось бути ззовні, чого раніше не було всередині. А відтак, один світ продукує універсалії вкоріненості та відповідальності за буття, інший же – концентрується на знеособленні суб’єктивності та індиферентності до історичності. Тому Лучіано Вісконті знає свій родовід з часів Давнього Риму, а для більшості три покоління пращурів вже здається неймовірно сивою давниною. Мабуть тому, хтось створює «Загибель богів», а хтось – мильні опери.

Архетипи відповідальності за буття не можуть не проявлятися в соціальній площині. Формування, організація буття навколо себе виступає гарантом порядку соціального буття в цілому. У кожній практиці збереження буття вкорінений сенс відповідальності за нього. У цього процесу є і зворотна сторона: соціалізація людини в смисловому полі такої прктики формує у неї презумпцію ощадливого ставлення до буття, до світу, до порядку речей. Мабуть тому комусь вдається вже понад дві тисячі років підтримувати традицію гарних доріг, а хтось тільки й робить, що тиражує архетипи революцій, руйнування, безладу та хаосу, щоб за декілька років знову прийти до розуміння необхідності нового перевороту. І так без кінця… але, нажаль, і без покращення.

Відповідальність за буття зобов’язує з пієтетом ставитись і до соціального порядку. З іншого ж боку в новому світі функцій без коріння дуже легко продукувати будь-які архетипи, оскільки власних не існує. Ось тому й змушені ми вже вкотре намагатися повірити, що руйнація – це найкращий та найкоротший шлях до великих побудов. Сумно, але руїни Вавилонської вежі залишаються, а Нового Єрусалиму так і не видно.

uisgda.com

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: Європа,соціальне життя,система цінностей
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.