Україна проти олігархів: харакірі нинішньої влади ми точно не дочекаємось

Нам потрібно нарешті навести лад із бізнесменами у владі, які давно «загубили береги» у своїй жадібності.

Хто в нашій країні лобіює певні закони, а потім за рахунок них отримує мільйонні зиски? Олігархи. Хто створює монополії, а потім заробляє на відсутності альтернативи? Олігархи. Хто, зрештою, не дав українцям довести до логічного завершення Революцію Гідності, зберіг кістяк олігархічної системи влади і перетворює боротьбу з корупцією на трагікомедію? Ті ж самі олігархи!

Купка дуже багатих людей, які обтяжені владою (або мають міцні зв’язки з нею), поводиться з країною як з акціонерним товариством, у якому ці люди володіють контрольним пакетом. Вони не тільки ставлять своїх на позиції топ-менеджменту, але й визначають правила гри, за якими прибуток дістається лише співвласникам. І прибуток чималий: щороку з України в офшори витікає 10-12 млрд доларів – це приблизно стільки ж, скільки країні позичив МВФ у 2014-15 рр.

За часи незалежності Україна пройшла вже три стадії «багатства». Перша – країна, яка після розвалу Радянського Союзу мала найбільший потенціал, можливості та ресурси. Друга – країна динамічного розвитку (протягом «нульових» рівень ВВП вдалося підвищити з 40% до 74% від показників 1990 року). Зараз ми перебуваємо у третій стадії – знекровленій війною, економічними та політичними кризами державі.

При цьому, на усіх трьох етапах декілька найбільш зухвалих «бізнесменів» через сприяння влади в рази примножували свої статки. А відбувалось це або за рахунок простих українців, або через бюджет (що майже те саме). Це і тепличні умови для вітчизняного автопрому, і формула для розрахунку ціни вугілля «Роттердам+», і дотації АПК, які одержали найкрупніші агрохолдинги, і тендери під одного учасника – перелік довгий.

Отже, зафіксуємо для себе ситуацію. Великий капітал в Україні можна «заробити» лише маючи доступ до влади (бюджетні кошти, законодавчі обмеження та пільги і т.ін.). Зі зміною влади внаслідок Революції Гідності змінити олігархічну систему в країні не вдалося. Більше того – стало остаточно зрозуміло, що без підтримки олігархів пробитись у велику політику в нашій країні майже нереально!

Доводиться констатувати, що маючи політичний і медійний ресурс, олігархи продовжують експлуатувати країну для особистого збагачення, незважаючи на кризу, війну тощо. Висновок тут один: не здолавши олігархію, Україна ніколи не стане сильною і багатою державою.

Що ж варто зробити? Існує принаймні три варіанти розвитку подій – вони залежать від результату, якого ми прагнемо досягти.

Варіант 1: націоналізація. Сценарій «відібрати і поділити» ми вже проходили 100 років тому. У чистому вигляді це – шлях до громадянської війни, напівфеодальних міжусобиць чи диктатури. Зробити це через суди навряд чи вдасться – у того ж Ахметова чи Фірташа управляючі компанії мають іноземне коріння і менеджмент, тож міжнародні арбітражі вони із високою вірогідністю виграють.

Варіант 2: поступове обмеження впливу. Саме цей варіант «млявої шизофренії» і спробувала застосувати українська влада. Але фактично, це мало б означати відрубування собі хвоста маленькими шматочками. Звісно, що цим не будуть займатись ані законодавці на кшталт мільярдера Хомутинника чи мільйонерів братів Дубневичів, ані президентська адміністрація (з цілою командою бізнес-партнерів нинішнього глави держави), ні силовики (серед яких теж не бракує бізнесменів).

Тож за гучними заявами президента Порошенка (одного з найуспішніших українських олігархів) криється уміле маскування нічогонероблення, або позірної PR-війни з «капіталістами». Їхнього харакірі ми точно не дочекаємося.

Варіант 3: змусити працювати на державу. Загнати в кут і наступити на мозолі олігархам цілком можливо – для цього потрібна лише політична воля і злагоджена команда, яка б спрацювала не на себе чи в чиїхось приватних інтересах, а виключно для країни.

Наголошу, що йдеться не про якісь міфічні уміння вітчизняних бізнесменів (найбільше грошей вони висмоктують з бюджету), які можна було б поставити на службу країні. Й оскільки походження капіталів наших олігархів переважно сумнівне, цілком справедливо буде змусити їх спрямувати частину своїх статків на потреби України.

Механізми тут можна застосувати найрізноманітніші – від оголошення так званої амністії капіталів (зі сплатою, наприклад, 60%-80% цих сум в спеціальний державний інвестиційний фонд) до одномоментної сплати «податку на багатство» (певний відсоток від вартості активів).

Схожим чином вчинили британці: у 1997 році англійський парламент встановив новий податок під назвою Windfall Tax – «на порив вітру». Справа в тому, що під час тетчерівської приватизації 1980 року ряд компаній задешево скупили чимало майна. Тож їх зобов’язали разово сплатити 23% з різниці між вартістю приватизованого майна станом на 1997 рік і його продажною ціною в 1980-му. Символічно: британських «олігархів» змусили поділитись із суспільством багатством, яке їм «надуло вітром».

В умовах України критично важливо прослідкувати за двома моментами: жодних пільг чи преференцій при цьому «розкуркуленні», а також ретельний контроль над витрачанням зібраних грошей – вони повинні бути вкладені у масштабні проекти розвитку (інфраструктура, інноваційна), а не витрачені, наприклад, на підвищення соцвиплат. Або за рахунок цих грошей створити пенсійний інвестиційний фонд (як свого часу зробили в Сінгапурі), який би став основою для новітньої пенсійної реформи. В будь-якому випадку важливо не проїсти ці гроші, а вкласти у якийсь технологічний прорив для цілої країни.

Звісно, що на майбутнє потрібно напрацювати й систему запобіжників – аби олігархічна система не відродила себе знову. Для цього необхідно позбавити олігархів абсолютно усіх привілеїв. «Хороша економіка – це приватна економіка, але у рамках, в умовах конкуренції, без привілеїв та монополій. Ми у Польщі з самого початку усунули більшість монополій. І завдяки лібералізації не допустили вознесіння олігархів», - говорив польський реформатор Лєшек Бальцерович.

На думку грузинського ідеолога реформ, колишнього бізнесмена Кахи Бендукідзе, найнадійнішим способом покласти край всевладдю грошових мішків буде встановлення нових правил гри, за яких олігархи або збанкрутують, або перетворяться на звичайних крупних бізнесменів.

Сутність олігархічного режиму часто висловлюють фразою: «Приватизація прибутків та націоналізація збитків». Тож настав час змінити цю парадигму і поставити усіх в рівні конкурентні умови. Щось мені підказує, що у багатьох наших олігархів в таких умовах  їхній «бізнес-талант» швидко здується, як і їхні надприбутки.

Потрібно лише зробити правильний вибір на наступних виборах і нарешті навести лад у рядах знахабнілих олігархів. Зробити це непросто, але необхідно – якщо нам дорога ця держава.