«Каїн теж був старшим братом…», –
Анатолій Дімаров
про окупацію
Криму Росією.
На Донбасі
продовжується антитерористична операція (АТО)… Терористів разом з озброєнням на
українську землю через дрантивий кордон з нашого боку (чим займається Держприкордонслужба
(ДПС) разом з іншими силовими відомствами?) закидає для війни проти України
Росія – так званий «старший брат» нашої Батьківщини (московський міф про це «братерство»
немає нічого спільного ні з братерством, ні з людяністю, ні з наукою), спираючись
також на підтримку не надто чисельних місцевих сепаратистів у різних структурах
українського суспільного життя. Так само відбувалося в нашому Криму. Із - за
прорахунків нової влади та керівників силових відомств разом зі зрадою в їхніх
рядах ми його втратили, дозволивши Росії окупувати цю частину української
території ( повертати доведеться важко і довго). Ті ж самі прорахунки та
зрадництво протягом всієї весни могли привести до того, що слідом за Кримом
Україна втратила б і свій Донбас – Донеччину та Луганщину.
Героїчні дії на
полі бою проти російських терористів та сепаратистів всіх українських
військовиків, без вказування їхньої приналежності і способів комплектування, добровольців
(інколи за гнилої позиції окремих вищих своїх начальників), без належного
озброєння та екіпіровки з вини влади (бойовики забезпечені Москвою всім
необхідним) при масовій підтримці (матеріальній і фінансовій) простих
українських громадян (абсолютна більшість олігархів, посадовців усіх рівнів,
банкірів, магнатів та різних нуворишів навіть пальцем не поворухнули, щоб
допомогти у захисті своєї Батьківщини) не дозволили Росії повністю
окупувати Донбас, але російська збройна агресія все одно продовжується.
Зараз ситуація
там ще дуже складна, адже частину Донеччини і Луганщини фактично контролює Москва за допомогою своїх озброєних банд, тому
без запровадження воєнного стану в Донбасі (принаймні на підконтрольній бойовикам
території), мабуть, не обійдеться. Хоча АТО, зі зміною її керівництва та
введення до нього військовиків зі Збройних Сил України (ЗСУ), які знають, що таке
загальновійськовий бій, і призначення нового начальника Генштабу ЗСУ, проходить
успішніше та цього може бути недостатньо для визволення Донбасу. Бо Росія
продовжує всіляко підтримувати бойовиків - терористів (закинутих і місцевих),
здійснюючи поповнення їхніх лав – «Донбасского народного ополчєнія» («ДНО» є дно) російськими кадровими
військовими чи призваними запасниками і найманцями та перекидаючи для них на
нашу територію озброєння (в т. ч. важке) і військову техніку. Крім цього, вона
з самого початку своєї терористичної спецоперації на Донбасі активізувала там російську
агентуру (де були СБУ та МВС?) у вигляді сепаратистів (діють з російською
зброєю в руках тими ж терористичними методами, що й бойовики, або без неї,
«мирно») – громадян України, переважно місцевих, хоча є й з інших наших
територій, котрими керують і яким допомагають фінансово відомі «українські»
людці – явні та замасковані вороги, зрадники нашої Батьківщини.
І тут постає найцікавіший момент.
Влада, яка мала б усіма силами боротися не тільки з озброєними терористами та
сепаратистами, а й з тими сепаратистами, котрі діють проти України на користь
Росії без зброї в руках (як з простими виконавцями, так і з їхніми керівниками
та спонсорами), складається часом таке враження, що вона робить вигляд, наче не
бачить цих «мирних» сепаратистів. Хоча вони є не менш небезпечними (часто
навіть більш небезпечними, бо діють витонченіше, підступніше) за тих, котрі
воюють проти нас з допомогою зброї.
Інакше як
пояснити багатомісячне зволікання щодо зняття депутатського імунітету (про
позбавлення депутатського мандату я навіть не кажу) видного російського агента,
сумнозвісного Царьова та оголошення його в розшук уже тоді, коли він став недосяжним
для наших правоохоронців?! Хоча й після цього він вільно пересувається
Донбасом, перетинає, коли хоче, український державний кордон, як це робив свого
часу терорист - сепаратист Болотов (ДПС та наші рубежі – в «надійних» руках),
відверто насміхаючись з тих, хто мав би його затримати.
Напрошується
думка, що в Україні не існує відповідних правоохоронних органів, здатних
нейтралізовувати також і цих «мирних» сепаратистів. Чи може вони не отримують
відповідних наказів зверху? Хоча такі органи мали б діяти самостійно,
виконуючи, разом з Генпрокуратурою, українське законодавство без додаткових
вказівок згори. Інакше у нас ніколи не буде правової держави, якщо ті чи інші
владні структури керуватимуться не законодавством, а вказівками зверху.
Це ж саме (нейтралізація) стосується Ахметова,
Єфремова, Колеснікова, Левченка, Шуфрича, Бондаренко, Симоненка – основних промосковських,
«мирних» соловейків і всіх дрібніших регіоналівсько - комуністично -
проросійсько - сепаратистських неозброєних «шісток» в усіх структурах українського
суспільства, як у центрі (в Києві), так і на місцях, на Донбасі – в першу
чергу. Адже названі «діячі» разом зі своїм паханом Януковичем (не забуваймо також
про сірого кардинала Льовочкіна) та іншими відомими його поплічниками (сімейний спрут),
зокрема українськовибірівськими (їхні статки, здобуті сумнівним шляхом, рішенням
суду мають бути передані на потреби нашого народу), за підтримки Росії сприяли
«розквіту» сепаратизму в Криму, що привело згодом до його російської окупації,
і в інших українських адміністративно - територіальних одиницях, особливо на
Донбасі (пік шкідницької діяльності цієї зграї - спрута припав на
2013 – 2014 роки).
Всі «мирні» сепаратисти, явні чи приховані,
мають бути жорстко покарані за свою антиукраїнську діяльність та назавжди
виключені з українського суспільного життя – нейтралізовані (без жодних
амністій і поступок, зокрема у вигляді незрозумілих культурно - мовних
преференцій для антиукраїнської меншості українського Донбасу, а тим, хто діяв
під російським прапором на українській землі, має бути тільки одна преференція
– тюремна нейтралізація; Донбас поважає лише сильну владу, а не гру у піддавки),
щоб не допустити їхнього реваншу в майбутньому (на жаль, факти повзучої контрреволюції мають місце, зокрема в Парламенті).
Прорахунки 2005 року повинні від цього застерігати нинішню українську владу, бо якраз
непокарання тодішньою владою тих же дійових осіб на чолі з Януковичем, що
випливли і під час акцій протесту 2013 – 2014 років (дивись вище), а також Кучми,
котрий викохав їхню зграю, привело Україну до нинішньої біди. Оперативно мають
бути зроблені конкретні нейтралізуючі заходи, щоб спрутова зараза своїми щупальцями - жалами більше не труїла людей,
адже до цього часу «мирні» сепаратисти почуваються господарями на нашій землі
та спокійно живуть у своїх помешканнях, оскільки їм нічого не загрожує. Цьому
неподобству треба негайно класти край. Для українського народу найкращим варіантом був би той, за якого всі вони б «жили» в
«мєстах нє столь отдальонних».
Про бойовиків - терористів
та озброєних сепаратистів (на ділі вони є одним цілим), воюючих проти України, – окрема мова. До них повинно
застосовуватися єдине правило: якщо ворог - спрут не здається, його знищують! Знищення
в такій ситуації – найефективніший вид нейтралізації. Якщо здається, то можливі
переговори для визначення конкретних місць, дати та часу безумовної
капітуляції. Потім – нейтралізація за гратами. Заклики до переговорів України з
воюючим проти неї ворогом на інші теми, хто б їх не озвучував всередині самої
України, у Європі чи світі, – від лукавого,
який сидить у Москві і тільки цього чекає.
Тому нинішня
українська влада має діяти швидко й рішуче лише вказаними вище способами, якщо
хоче зберегти, а не проспати, Українську державу.
Якщо ця влада
м’яко реагуватиме на бєзпрєдєл спрута – проросійських чи будь - яких інших «мирних»
сепаратистів і воюючих з нами терористів - сепаратистів та їхніх посібників, не
зміцнюватиме воєнну організацію України для відбиття усякої збройної агресії,
не узаконить повномасштабну люстрацію, не боротиметься з корупцією, не
викорінить звідусіль діючі рештки попереднього внутрішньоокупаційного режиму
України, не введе такі ж санкції проти Росії, яких вимагає від Європи, США і
решти світу, не поставить на місце знахабнілих олігархів - шантажистів (в т. ч.
у владному таборі) разом з їхніми служками, не наближатиме швидкими темпами
Україну до членства в європейському та євроатлантичному просторі, то своє слово повинно сказати українське
громадянське суспільство, котре відродилося на Євромайдані під час
Революції Гідності. Воно створило нинішню владу та врятувало Україну від
поглинання Росією, воно може її (владу) й поміняти, коли вона погано
працюватиме для зміцнення незалежності і відновлення територіальної цілісності
України, що є неможливим без вступу нашої Батьківщини до НАТО та ЄС.