Трамп намагається паралізувати суд, який переслідує Путіна та Нетаньягу
Адміністрація президента США запровадила безпрецедентні санкції проти
Міжнародного кримінального суду, поставивши під загрозу його фінансування,
технологічну інфраструктуру та здатність розслідувати воєнні злочини. Вашингтон називає це захистом американського
суверенітету.
Правозахисники бачать у таких діях спробу
забезпечити недоторканність політичним і військовим керівникам, яких підозрюють
у найтяжчих міжнародних злочинах. Тепер від рішучості Європи залежить, чи зможе
Гаага вистояти перед тиском наймогутнішої держави світу.
Коли президент США атакує суд, що переслідує воєнних злочинців
Світ опинився перед небезпечним парадоксом. Міжнародний кримінальний
суд, створений для притягнення до відповідальності підозрюваних у геноциді,
злочинах проти людяності та воєнних злочинах, сам став мішенню масштабної
санкційної кампанії.
Ініціатором цього наступу виступила
адміністрація Дональда Трампа — президента держави, яка десятиліттями
проголошувала верховенство права однією з основ міжнародного порядку.
9 жовтня 2026 року державний секретар США
Марко Рубіо оголосив про нові санкції проти Міжнародного кримінального суду
(МКС). Вони передбачають обмеження доступу суду до американської фінансової
системи, технологічних компаній і доларових розрахунків. Американським
компаніям та особам, які співпрацюють із МКС, надали шестимісячний перехідний
період для припинення відповідних відносин.
За повідомленням Associated Press,
американська адміністрація відкрито розглядає ці заходи як частину кампанії з
демонтажу міжнародного трибуналу в його нинішньому вигляді. Але за сухими
формулюваннями санкційного рішення приховується значно серйозніша проблема.
Якщо суд, який видає ордери на арешт впливових політиків, можна паралізувати
економічними санкціями, то якою буде ціна міжнародного права в майбутньому? І хто наступним вирішить,
що судити його союзників заборонено?
Ордери на арешт Путіна й Нетаньягу: кого насправді захищає Вашингтон?
Міжнародний кримінальний суд став однією з небагатьох постійних
міжнародних інституцій, здатних переслідувати найвищих державних посадовців за
найтяжчі злочини, якщо для цього існують передбачені законом підстави.
17 березня 2023 року МКС видав ордер на арешт
президента Росії Володимира Путіна за підозрою у воєнному злочині незаконної
депортації та переміщення українських дітей з окупованих територій. Це рішення мало величезне політичне й правове значення.
Кремлівський керівник, який звик діяти так, начебто міжнародне право на нього
не поширюється, отримав статус особи, щодо якої діє міжнародний ордер на арешт.
20 листопада 2024 року МКС видав ордери на
арешт прем'єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньягу та колишнього міністра
оборони Йоава Галанта у зв'язку з імовірними воєнними злочинами та злочинами
проти людяності під час війни в Газі. Принципово важливо: ордер на арешт не є
обвинувальним вироком. Вина будь-якої особи має бути доведена в установленому
судовому порядку. Однак сама можливість незалежного міжнародного розслідування стала
предметом гострого конфлікту між Вашингтоном і Гаагою.
Адміністрація Трампа стверджує, що МКС
неправомірно претендує на юрисдикцію щодо громадян США та Ізраїлю, які не є
учасниками Римського статуту. У цьому аргументі є важлива
юридична обставина: Сполучені Штати та Ізраїль справді не є державами —
учасницями МКС. Проте юрисдикція суду за певних умов поширюється на злочини,
вчинені на території держав, які визнають його повноваження, незалежно від
громадянства підозрюваних.
Саме тут і виникає головний конфлікт. Вашингтон наполягає на
захисті суверенітету. Критики американської політики запитують: чи не
перетворюється цей аргумент на вимогу особливого імунітету для політиків і
військових керівників могутніх держав? Адже міжнародне кримінальне правосуддя втрачає
сенс, якщо його дозволено застосовувати лише до ворогів, але заборонено — до
союзників.
Шість місяців до фінансової блокади: як можна зупинити суд без жодного
пострілу
Найнебезпечніша особливість американських санкцій полягає в тому, що
вони спрямовані не лише проти окремих суддів або прокурорів. Йдеться про можливість
обмежити роботу всієї установи.
МКС, як і будь-яка сучасна міжнародна
організація, залежить від банківських платежів, програмного забезпечення,
цифрових комунікацій, страхових послуг та міжнародної фінансової
інфраструктури. Якщо доступ до цих систем буде суттєво обмежений, наслідки можуть
виявитися руйнівними. Суд ризикує зіткнутися з труднощами під час виплати зарплат,
фінансування розслідувань, захисту свідків, оброблення доказів та підтримання
зв'язку з міжнародними партнерами.
За даними Associated Press, санкції фактично
відрізають МКС від значної частини американських фінансових і технологічних
послуг. Водночас твердження, що через шість місяців суд обов'язково припинить
існування, було б перебільшенням. МКС уже готувався до можливих обмежень,
зокрема шукав альтернативних технологічних і фінансових постачальників. Проте
масштаб загрози від цього не стає меншим.
Адміністрація Трампа фактично демонструє, що
для тиску на міжнародне правосуддя не обов'язково скасовувати міжнародні
договори чи захоплювати будівлю суду. Іноді достатньо зробити так, щоб установа не могла
нормально оплачувати свою роботу. Це небезпечний прецедент, який виходить далеко за
межі суперечки навколо Ізраїлю.
Нобелівська премія Наві Піллей і санкційна відповідь Білого дому
Особливого символізму цій історії надає час оголошення американських
санкцій. 9 жовтня 2026 року
Нобелівську премію миру присудили південноафриканській юристці Наванетем Наві
Піллей — колишній судді Міжнародного кримінального суду та колишній Верховній
комісарці ООН з прав людини.
Норвезький Нобелівський комітет відзначив її
багаторічну діяльність на захист міжнародного права та принципу
відповідальності за найтяжчі злочини. Лише за кілька годин після оголошення
лауреатки адміністрація Трампа повідомила про новий масштабний удар по МКС.
Цей збіг викликав гостру міжнародну реакцію. Сама Піллей в інтерв'ю AFP припустила, що санкційне
рішення могло бути реакцією на те, що Нобелівську премію миру отримала вона, а
не Дональд Трамп. Водночас прямих доказів
того, що саме рішення Нобелівського комітету стало причиною санкцій, немає.
Кампанія Вашингтона проти МКС розпочалася значно раніше.
Але політична символіка залишається
надзвичайно промовистою. В один день світова
спільнота відзначає людину, яка присвятила життя боротьбі з безкарністю, а
адміністрація американського президента оголошує заходи, здатні паралізувати
інституцію, де ця людина працювала.
Піллей закликала держави не обмежуватися
заявами про підтримку міжнародного правосуддя, а перейти до колективних
практичних дій. І це, можливо,
найважливіший заклик у всій історії.
Європа перед вибором: захистити незалежний суд чи поступитися
Вашингтону?
Тепер ключова відповідальність переходить до Європейського Союзу. Голова Європейської комісії
Урсула фон дер Ляєн та керівництво ЄС опинилися перед рішенням, яке матиме
значення далеко за межами Брюсселя. Європа має правовий
інструмент, здатний частково протидіяти американському санкційному тиску, — так
званий блокувальний регламент ЄС (EU Blocking Statute).
Цей механізм, ухвалений ще 1996 року,
покликаний захищати європейські компанії та громадян від екстериторіального
застосування санкцій третіх держав. Він дозволяє за визначених умов забороняти європейським суб'єктам
виконувати окремі іноземні санкційні вимоги, передбачає можливість компенсації
збитків та обмежує визнання відповідних іноземних судових рішень.
Однак існує принципове застереження: цей
механізм не є універсальним захистом від американських санкцій. Він не гарантує
доступу до американських банків, технологій чи ринків.
19 жовтня 2026 року дослідницька служба
Європейського парламенту опублікувала спеціальний аналіз можливості
застосування блокувального регламенту для захисту МКС. Автори наголосили, що
такий крок може посилити позиції Європи, хоча його практична ефективність
залишається предметом дискусії. Отже, питання полягає не лише в юридичних
можливостях.
Питання в політичній волі. Чи готова Європа захищати
міжнародне право, коли це означає відкриту суперечку зі Сполученими Штатами? Чи залишиться її підтримка
МКС переважно дипломатичною декларацією?
Правозахисна організація Avaaz уже закликала
громадян звернутися до Урсули фон дер Ляєн із вимогою захистити суд від
американських санкцій. Суть цього звернення
зрозуміла: міжнародне правосуддя не повинно залежати від того, чи подобаються
його рішення президентові США.
Європарламент відповів Трампу: премія Сахарова для МКС
22 жовтня 2026 року з'явився новий важливий сигнал. Європейський парламент
присудив Міжнародному кримінальному суду та його посадовцям премію імені Андрія
Сахарова «За свободу думки» — найвищу правозахисну відзнаку Європейського
Союзу. Про це повідомили Reuters
та офіційна пресслужба Європарламенту. Таким чином, протягом двох
тижнів міжнародне кримінальне правосуддя отримало два потужні символічні знаки
підтримки: Нобелівську премію миру для колишньої судді МКС Наві Піллей та
премію Сахарова для самого суду.
Це демонструє, що спроба Вашингтона ізолювати
Гаагу не призвела до міжнародної одностайності на користь американських
санкцій. Навпаки, вона посилила
увагу до незалежності міжнародного правосуддя. Але нагороди не замінять банківських платежів,
захищених каналів зв'язку та фінансування розслідувань. Європейським політикам доведеться довести, що їхня
підтримка МКС має не лише символічне, а й практичне значення.
Від українських дітей до жертв масових убивств: хто заплатить за параліч
Гааги?
Найважливіше в цій історії — не суперечка між Трампом і міжнародними
суддями. Найважливіше — люди, заради
яких існує міжнародне кримінальне правосуддя. Українські родини, чиїх дітей незаконно вивезли з
окупованих територій.
Мирні мешканці, які стали жертвами злочинів
під час збройних конфліктів.
Постраждалі від масового насильства в Судані. Жертви злочинів, які
розслідуються в Афганістані та інших країнах. А також родини загиблих на Філіппінах, які роками домагалися правосуддя
після кривавої кампанії боротьби з наркотиками за президентства Родріго
Дутерте. Ця остання справа особливо
показова.
8 жовтня 2026 року МКС підтвердив, що
колишній президент Філіппін Родріго Дутерте може постати перед судом за станом
здоров'я. Початок процесу призначено на 30 листопада 2026 року. Йому
інкримінують злочини проти людяності, а сам він заперечує обвинувачення. Тобто
міжнародний суд продовжує виконувати роботу, заради якої його було створено:
розглядати справи про найтяжчі злочини, незалежно від колишніх посад і
політичного впливу обвинувачених.
І саме в цей момент одна з найвпливовіших
держав світу намагається обмежити його можливості. Звичайно, МКС не є бездоганною інституцією. Його
критикують за тривалість проваджень, вибірковість розслідувань та залежність
від співпраці держав.
Але ці проблеми потребують реформ, прозорості
та посилення незалежності. Не фінансового удушення
суду. Адже знищення механізму
міжнародної відповідальності не зробить його справедливішим. Воно лише полегшить
життя тим, хто сподівається уникнути судового розгляду.
Трамп говорить про суверенітет, але наслідком може стати безкарність
У цій історії необхідно розмежувати мотиви американської адміністрації
та можливі наслідки її рішень. Вашингтон офіційно пояснює
санкції захистом американських громадян і союзників від юрисдикції міжнародного
суду, яку вважає неправомірною.
Марко Рубіо назвав МКС нелегітимним
інструментом втручання у справи суверенних держав. Адміністрація США також
наполягає, що суд перевищує свої повноваження щодо країн, які не приєдналися до
Римського статуту. Це позиція, яку необхідно
враховувати під час оцінки конфлікту.
Проте існує й інша, фундаментальна сторона
питання. Якщо наймогутніші держави
можуть погрожувати міжнародним судовим установам фінансовою ізоляцією щоразу,
коли ті розслідують дії їхніх громадян або союзників, виникає небезпечна модель
міжнародних відносин. За такої моделі закон
діятиме лише доти, доки його застосування не зачіпатиме інтересів політично
сильних.
Колишній виконавчий директор Human Rights
Watch Кеннет Рот у матеріалі для The Guardian від 20 жовтня назвав
американський санкційний наступ загрозою міжнародному правосуддю та закликав
Європу використати блокувальний механізм для захисту МКС. Важливо розуміти: немає
підстав стверджувати, що Дональд Трамп особисто підтримує кожного підозрюваного
у воєнних злочинах або прагне захистити всіх таких осіб. Однак об'єктивним наслідком послаблення МКС може
стати ускладнення притягнення до відповідальності саме тих політичних і
військових керівників, щодо яких суд веде провадження. І цей наслідок не можна виправдати лише риторикою
про національний суверенітет.
Україна не може дозволити, щоб міжнародне право стало заручником Білого
дому
Для України ця історія має безпосереднє значення. Після початку
повномасштабного російського вторгнення міжнародне правосуддя стало одним із
ключових інструментів документування злочинів та юридичного переслідування
причетних до них осіб.
Ордер на арешт Володимира Путіна не зупинив
російські ракети. Він не повернув усіх
викрадених українських дітей. Він не забезпечив негайного
покарання російського керівництва. Але він встановив принципово важливий правовий факт: навіть чинний
президент ядерної держави не може автоматично розраховувати на недоторканність
перед міжнародним кримінальним правосуддям.
Саме тому будь-яка спроба паралізувати МКС
створює ризики й для українських інтересів. Росія роками намагається переконати світ, що
міжнародне право — лише інструмент політичного тиску, який сильні держави
використовують вибірково. Якщо Сполучені Штати
підривають незалежність міжнародного суду, Кремль отримує додатковий аргумент
для своєї пропаганди.
Це не означає, що американська адміністрація
діє в інтересах Москви. Але її рішення можуть мати наслідки, вигідні російській
політиці уникнення міжнародної відповідальності. І тут виникає питання, на яке Вашингтон має дати
переконливу відповідь. Як можна вимагати
відповідальності за воєнні злочини в Україні, водночас домагаючись обмеження
роботи суду, який видав ордер на арешт російського президента?
Суд над безкарністю: чи наважиться Європа сказати Вашингтону «ні»?
Шестимісячний перехідний період, передбачений американськими санкціями,
— це не лише відтермінування потенційної фінансової кризи МКС. Це також час для
політичного вибору. Європейський Союз може
спробувати домовитися з Вашингтоном, посилити фінансову та технологічну
автономію суду, підготувати правові механізми захисту європейських компаній і
забезпечити безперервність роботи міжнародних слідчих та суддів. А може обмежитися
деклараціями, залишивши Гаагу сам на сам із санкційним тиском.
Другий сценарій означатиме значно більше, ніж
дипломатичну невдачу. Він продемонструє, що
навіть міжнародні інституції, покликані переслідувати найтяжчі злочини, можуть
опинитися беззахисними перед економічною владою великих держав. Для України, яка бореться
не лише за власну територію, а й за право на справедливість для жертв
російської агресії, це було б особливо небезпечним сигналом.
Дональд Трамп може вважати, що захищає
американський суверенітет. Його прихильники можуть розглядати санкції як
протидію політизації міжнародного правосуддя. Але незалежність суду не може визначатися тим, чи
подобаються його рішення президентам, прем'єр-міністрам або генералам. Міжнародне право має сенс
лише тоді, коли його принципи поширюються не тільки на переможених і слабких, а
й на найвпливовіших політичних лідерів світу.
Сьогодні під загрозою опинився суд, який
видав ордер на арешт Путіна та переслідує інших високопосадовців за підозрою в
найтяжчих міжнародних злочинах. Завтра подібний тиск може
бути спрямований проти будь-якої інституції, що наважиться поставити незручні
запитання могутнім державам.
Історія запам'ятає не лише те, хто намагався
послабити Міжнародний кримінальний суд. Вона запам'ятає й тих, хто мав можливість його
захистити, але не зробив цього. Адже якщо політична влада
зможе остаточно підкорити міжнародне правосуддя, переможцями стануть не держави
й не народи. Переможе безкарність.