Нова Ялта: чи поділять Трамп, Сі та Путін світ за спиною України?

20 листопада 2026, 15:19
Власник сторінки
Журналист
0

Європейські лідери вимагають не допустити домовленостей про майбутнє України та європейську безпеку без участі самих європейців і Києва


Зустріч Дональда Трампа, Сі Цзіньпіна та Володимира Путіна викликала тривогу в Європі та Україні. Чи не перетвориться дипломатія трьох світових держав на спробу нового геополітичного переділу? Позиція Зеленського, реакція Мерца, Туска і Сікорського та небезпека повторення ялтинського сценарію.

Трамп, Сі та Путін сіли за один стіл, а Європа побоюється переділу світу

Три найвпливовіші політичні фігури сучасного світу зустрілися за одним столом. Президент США Дональд Трамп, китайський лідер Сі Цзіньпін і російський диктатор Володимир Путін. Формально — для обговорення глобальної безпеки, ядерного роззброєння та міжнародних конфліктів. Фактично ж сама поява такого переговорного формату вже породила запитання, від якого Європі стає дедалі тривожніше: чи не намагаються три держави знову домовитися про долю світу, поділивши його на сфери впливу?
Історична паралель напрошується сама собою. У лютому 1945 року в Ялті керівники США, Великої Британії та СРСР визначали контури повоєнного устрою Європи. Тоді за великим столом сиділи переможці війни, а долі багатьох народів вирішувалися без їхньої участі. Тепер у китайському Шеньчжені зібралися керівники трьох ядерних держав, і серед питань, які можуть обговорюватися, — майбутнє України, європейська безпека та глобальний баланс сил.
«Ми дуже не хочемо, щоб це стало Ялтою два, три чи чотири з переділом сфер впливу», — попередив президент України Володимир Зеленський. І це не просто влучна дипломатична фраза. Це попередження про небезпеку, яка виходить далеко за межі українсько-російської війни. Особливо промовисто, що переговори відбуваються без України та європейських держав — тих, для кого можливі рішення щодо безпеки на європейському континенті матимуть безпосередні наслідки.
І поки дипломатичні представники великих держав говорять про мир, за зачиненими дверима залишається головне питання: чи визнаватимуть вони право інших народів самостійно визначати власне майбутнє?

Європа не мовчить: Мерц попереджає, Туск і Сікорський не приховують обурення

Найбільш показовою в цій історії стала реакція європейських політиків. Вони чудово розуміють: проблема не лише в тому, що Путін отримав можливість знову опинитися поруч із президентом США. Набагато небезпечніше те, що російський диктатор може спробувати використати цей дипломатичний майданчик для легітимізації власних претензій на особливі права Росії в Європі.
Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц ще перед самітом озвучив Вашингтону цілком недвозначне попередження. Його послання Дональду Трампу було коротким: «Жодних сюрпризів, будь ласка!». Під час зустрічей європейських лідерів у Дубліні Мерц наголошував, що Сполучені Штати повинні залишатися на одному боці з Європою та Україною. А 13 листопада він сформулював принцип, який фактично став спільною позицією європейських союзників: «Не буде переговорів про Україну без України і переговорів про Європу без Європи». Німецький канцлер також відкинув спроби Москви перетворити мирне врегулювання на перегляд усієї європейської системи безпеки. За його словами, Росія намагається знову відкрити питання, які були врегульовані після завершення холодної війни.
Ще гостріше відреагував прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск. Приводом стала поведінка Трампа під час зустрічі з Путіним. Американський президент, побачивши російського диктатора, продемонстрував дружнє ставлення і назвав його своїм другом. Відповідь польського прем'єра в соціальній мережі X була короткою, але промовистою: «Боже, захисти нас від таких друзів!».
Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський також не приховував занепокоєння. Він зауважив, що обійми з Путіним і демонстративне називання його другом викликають серйозні питання. Зокрема, хто для Трампа ближчий — Путін чи президент України? І кого американський президент обере, коли доведеться робити реальний вибір між інтересами двох сторін? Це запитання особливо важливе з огляду на те, що йдеться не про звичайні дипломатичні симпатії. Путін веде повномасштабну війну проти України, а Сполучені Штати залишаються ключовим гравцем у системі міжнародної підтримки Києва.
Президент Франції Емманюель Макрон, зі свого боку, застерігав від нав'язування Україні несправедливого миру. Європейські держави наполягають, що припинення війни не повинно означати винагородження агресора територіальними поступками за рахунок жертви нападу.
Не менш принциповою була позиція представників Швеції та Ірландії. Міністерка у справах ЄС Швеції Джессіка Розенкранц наголосила: не може бути переговорів про європейську безпеку без Європи та переговорів про Україну без України. Ірландський міністр у справах Європи Томас Бірн сформулював ще категоричніше: «Нічого не буде вирішено щодо Європи без Європи». Він також нагадав, що єдиний шлях до миру — це рішення Росії припинити вторгнення. Водночас польський міністр у справах Європи Ігнацій Немчицький закликав не перебільшувати історичні паралелі. На його думку, сучасна Європа значно сильніша, ніж у 1945 році, а реалізувати будь-які домовленості щодо континенту без її участі просто неможливо. Це важливе уточнення: Європа не є пасивним об'єктом геополітичного торгу, навіть якщо окремі політичні рішення Вашингтона створюють для неї серйозні проблеми.

Берлінська відповідь на Шеньчжень

Європейці не обмежилися заявами. Саме 19 листопада, коли Трамп, Сі та Путін зустрічалися в Китаї, у Берліні зібралися союзники України — учасники так званої Коаліції охочих. Збіг у часі був не випадковим. Європейські держави прагнули продемонструвати, що міжнародна підтримка України не залежить від того, які сигнали обмінюють між собою керівники трьох великих держав.
За інформацією Financial Times, до зустрічі долучалися представники понад 36 країн. Очікувалася участь Володимира Зеленського, генерального секретаря НАТО Марка Рютте, а також американських посланців Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера. Серед ключових питань — гарантії безпеки для України, військова допомога, фінансування, енергетична стійкість і післявоєнне відновлення. Велика Британія також планувала оголосити про додаткову допомогу на 260 мільйонів фунтів стерлінгів, зокрема на далекобійні безпілотники. Це і є принципова відмінність між двома дипломатичними майданчиками. У Шеньчжені за столом опинилися три керівники держав, які претендують на визначальну роль у світовій політиці. У Берліні збираються країни, які не бажають дозволити їм вирішувати долю України без самої України. І тут виникає ще одне принципове запитання: чи готова Європа не лише висловлювати занепокоєння, а й самостійно забезпечити власну безпеку, якщо американська адміністрація вирішить змінити пріоритети?

Що насправді отримав Путін від зустрічі?

19 листопада тристоронні переговори в Шеньчжені вже відбулися. За повідомленнями українських ЗМІ з посиланням на CNN та китайський державний телеканал CCTV, зустріч тривала приблизно півтори години. Перед закритою частиною переговорів кожен із трьох керівників зробив публічні заяви.
Трамп говорив про необхідність змінити курс американської зовнішньої політики та наголошував, що жоден мир не досягався відмовою від переговорів. Він також висловив сподівання, що Путін і Україна зацікавлені в завершенні війни. Сі Цзіньпін закликав великі держави демонструвати приклад у підтриманні миру та заявив, що їхня гармонійна взаємодія важлива для стабільності світу. Путін, своєю чергою, наголосив на численних спільних інтересах трьох держав у врегулюванні регіональних конфліктів, зокрема війни в Україні. Однак показово, що китайський лідер у своїй вступній промові взагалі не згадав Україну.
За інформацією Associated Press, після переговорів не було оголошено про великий дипломатичний прорив. У спільній заяві йшлося про реформування ООН, збільшення постачання енергоносіїв та зниження ядерних ризиків. Водночас війни в Україні та Ірані в підсумковому документі не згадали. Окрему увагу привернула критика Міжнародного кримінального суду та заклики до імунітету державних посадовців. Це особливо промовисто з огляду на міжнародний ордер на арешт Путіна.
Отже, наразі немає підстав стверджувати, що троє лідерів уклали таємну угоду про поділ світу. Але відсутність такого документа не означає відсутності політичних наслідків самого саміту. І тут важливо не пропустити головного: Путін отримав те, чого прагнув протягом багатьох років, — можливість виступати не лише як керівник держави-агресора, а й як учасник переговорів про глобальний міжнародний порядок. Для Кремля це вже окремий дипломатичний результат.

Чому аналогія з Ялтою небезпечніша, ніж здається

Ялтинська конференція 1945 року була результатом завершення Другої світової війни, а не просто зустріччю трьох політиків. Тоді США, Велика Британія та СРСР мали можливість визначати майбутній повоєнний порядок, спираючись на військові результати війни. Сьогодні ситуація принципово інша. Росія не перемогла Україну, не досягла поставлених цілей вторгнення і не має права диктувати умови європейської безпеки. Проте Путін продовжує вимагати перегляду архітектури безпеки континенту, зокрема обмеження присутності НАТО у Східній Європі та повернення до умов, які існували до розширення Альянсу 1997 року.
Financial Times звернула увагу на особливу небезпеку такого підходу: Кремль намагається перетворити військове протистояння, яке не принесло йому бажаного результату, на політичну перемогу за допомогою переговорів із Вашингтоном. Видання також нагадує, що російський представник Кирило Дмитрієв уже використовував формулювання про нову Ялту та Потсдам. Але є одна обставина, яку прихильникам великодержавного поділу світу варто було б засвоїти. Україна — не територія, яку можна передати від однієї імперії до іншої. Це незалежна держава з власною армією, громадянами, міжнародними зобов'язаннями та правом самостійно визначати своє майбутнє. І якщо хтось у Вашингтоні, Пекіні чи Москві забуває про це, йому доведеться зіткнутися з реальністю, яку не можна змінити жодною спільною фотографією.

Тайвань, Іран і Україна: три різні конфлікти, одна небезпечна логіка

Проблема Шеньчженя не обмежується українським питанням. На зустрічі трьох керівників перетинаються інтереси, які виходять далеко за межі Європи. Для Китаю принциповим залишається Тайвань. Пекін вважає острів своєю територією та не відмовляється від наміру встановити над ним контроль. Якщо Вашингтон продемонструє готовність домовлятися з Москвою про Україну без участі Києва, у Пекіні можуть побачити небезпечний прецедент: великі держави здатні обговорювати долю менших держав, не питаючи їхньої згоди. Це не означає, що Сі Цзіньпін автоматично отримає американське схвалення будь-яких дій щодо Тайваню. Але дипломатичний сигнал, який створює сама можливість подібних домовленостей, справді має значення.
Іран — ще один важливий елемент цієї геополітичної конструкції. Трамп зацікавлений у залученні Москви та Пекіна до врегулювання конфлікту з Тегераном. Росія залишається партнером Ірану, а Китай — одним із ключових покупців іранської нафти. Отже, американський президент намагається вести одночасну гру на кількох напрямках, сподіваючись використати вплив Путіна та Сі для вирішення проблем, які важливі для Вашингтона.
Проте тут прихована серйозна суперечність: чи можна домовлятися з диктаторами про міжнародну стабільність, одночасно ігноруючи інтереси держав, на які вони чинять тиск? Саме це питання сьогодні турбує не лише Київ, а й Токіо, європейські столиці та інші країни, які не хочуть опинитися в ролі розмінної монети великої геополітичної гри.

Замість післявоєнного порядку — право сильного?

Є ще одна обставина, яку не можна залишити поза увагою. Після Другої світової війни міжнародна система будувалася навколо принципів суверенної рівності держав, територіальної цілісності та заборони агресії. Ці принципи не завжди дотримувалися, а сама система неодноразово демонструвала свою слабкість. Проте саме вони стали правовою основою сучасного міжнародного порядку.
Тепер Росія намагається повернути світ до логіки імперських привілеїв. Китай захищає власні геополітичні інтереси. А американська адміністрація Трампа демонструє схильність до персональних домовленостей із керівниками великих держав. Це три різні політичні стратегії, які можуть тимчасово збігатися, але зовсім не гарантують стабільності.
Колишній аналітик ЦРУ Джонатан Цін, оцінюючи перспективи тристоронньої зустрічі, звернув увагу на тривожний сигнал: найбільші світові держави можуть намагатися визначати майбутнє міжнародного порядку без участі інших країн. І саме в цьому полягає найбільша небезпека. Адже якщо сьогодні можна домовлятися про Україну без України, завтра хтось захоче домовитися про Тайвань без Тайваню, а післязавтра — про безпеку європейських держав без самої Європи.
Але міжнародний порядок, побудований на праві сильного, рано чи пізно обертається проти тих, хто вважає себе його головними бенефіціарами. Нова Ялта не обов'язково має розпочатися з підписання документа про поділ світу. Вона може початися з набагато простішої речі — з переконання, що троє сильних можуть вирішувати за всіх інших. І саме тому слова Зеленського про неприпустимість нової Ялти мають значення не лише для України. Це попередження всьому світові: мир, укладений за рахунок суверенітету держави, яка стала жертвою агресії, не буде справедливим миром. А домовленості, що винагороджують агресора, не гарантують припинення воєн — вони створюють передумови для наступних.
Україна не повинна стати розмінною монетою у великій грі Трампа, Сі та Путіна. І Європа має довести, що засвоїла уроки 1945 року набагато краще, ніж ті, хто сьогодні намагається відродити політику імперських сфер впливу.

Професор Плохій про імовірність Ялти-

Викладач кафедри української історії імені Михайла Грушевського у Гарвардському університеті Сергій Плохій в інтерв'ю Radio NV зазначив, що Україна є розмінною монетою для президента США Дональда Трампа, однак російський диктатор Володимир Путін її не контролює. Плохій зазначив, що під час Ялтинської конференції 1945 року радянський диктатор Йосип Сталін «мав найбільші карти», бо СРСР на той час вже окупував більшу частину Східної Європи, а для Франкліна Рузвельта східна Європа була розмінною монетою.
Відповідаючи на питання, чи може Україна бути розмінною монетою для президента США Дональда Трампа під час його майбутньої зустрічі з лідером Китаю Сі Цзіньпіном та російським диктатором Володимиром Путіним, історик заявив: «Безумовно, Україна в цій ситуації не є пріоритетом Трампа.
«Росія, з того що звідти чутно, говорить про Ялту-2 у розумінні поділу світу, а це означає, що Україна має відійти у російську сферу впливу», — також сказав Професор Плохій. За словами історика, якщо йдеться тільки про Сполучені Штати Америки і Росію, то у них є свої пріоритети, і торг щодо України виглядав дуже реальним.
«Питання у тому, що, на відміну від Сталіна, який контролював Польщу, Путін не контролює Україну. І це велика відмінність. Ялта до певної міри надала легітимність вже тій військово-політичній ситуації, яка склалася чи мала скластися на лютий 1945 року. Ми зараз у зовсім іншій ситуації. На сьогодні ми не бачимо окупації тієї території, яку Путін хоче поділити. Хіба що він готовий говорити про те, щоб відступити з української території, але таких сигналів ми не бачимо», — звернув увагу Плохій.

Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.
РОЗДІЛ: Новости мира
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.