Російський ZEтник Максим Шевченко заговорив про фатальну помилку Кремля, який розраховував захопити Київ за лічені дні та не зустріти серйозного опору українців. Чому російський бліцкриг провалився, як Україна зруйнувала плани Путіна та чому Москва опинилася у стратегічній пастці затяжної війни?
Кремль хотів захопити Україну за кілька днів, а отримав роки війни та стратегічний провал
Російська пропаганда роками переконувала власну аудиторію, що Україна нібито лише чекає на прихід російської армії. Кремлівські стратеги розраховували на швидке захоплення Києва, розвал української державності та зустріч окупантів із квітами. Але замість тріумфального маршу Москва отримала війну на виснаження, мільйони зруйнованих доль і стратегічну пастку, з якої дедалі важче знайти вихід. Тепер навіть російські прихильники війни починають уголос говорити про те, що стало очевидним для українців ще 24 лютого 2022 року: Україна не збиралася здаватися.
Особливо промовисто звучить це з вуст російського ZEтника Максима Шевченка, який зізнається, що сам вірив у швидке падіння Києва та прихильність українців до російських військ. За його словами, усвідомлення масштабності російської помилки прийшло вже на третій день вторгнення.
Ілюзія визволителів, яка розбилася об український спротив
У висловлюванні Шевченка найважливішим є навіть не його запізніле прозріння. Значно показовіше те, що він фактично визнає: російське вторгнення від самого початку спиралося на хибне уявлення про Україну та її громадян. Москва готувалася не стільки до повноцінної війни з українською державою, скільки до операції з її політичного демонтажу. Кремлівський розрахунок передбачав швидке захоплення ключових міст, параліч центральної влади, дезорганізацію Збройних сил і встановлення лояльного Москві режиму. Російські військові колони мали просуватися вперед, спираючись на переконання, що серйозного опору не буде. А українське суспільство, як виявилося, взагалі не вписувалося в картину світу путінських стратегів.
Показово, що ще до вторгнення американська розвідка оцінювала можливість захоплення Києва протягом кількох днів. 5 лютого 2022 року The Washington Post опублікувала оцінки американських військових і розвідувальних структур, за якими російська операція могла призвести до падіння української столиці та катастрофічних гуманітарних наслідків. 25 лютого CNN повідомляла, що американські чиновники побоювалися захоплення Києва протягом одного-чотирьох днів. Але вже 1 березня CNN констатувала, що українські військові зірвали початкові прогнози американської розвідки. Російський наступ загальмувався, а український спротив виявився значно сильнішим, ніж очікували в Москві. Серед причин невдачі називали також логістичні прорахунки російського командування. Тобто те, що Шевченко, за його словами, зрозумів на третій день вторгнення, дуже швидко стало очевидним і для міжнародних спостерігачів: Росія розпочала війну, не усвідомивши реальних можливостей противника.
Гостомель, Буча, Ірпінь: місця, де поховали російський бліцкриг
Російський план швидкого захоплення столиці значною мірою залежав від успіху операції в районі Гостомеля. Контроль над аеродромом мав забезпечити можливість перекидання сил і створити передумови для наступу на Київ. Проте українські військові зірвали цей задум. Бої за Гостомель, оборона Бучі, Ірпеня та інших населених пунктів Київщини стали одним із ключових епізодів провалу російської кампанії на півночі України. Те, що Москва планувала як швидку військову операцію, перетворилося на виснажливі бої. Російські колони втрачали техніку, підрозділи стикалися з проблемами постачання, а українські захисники не дозволили противнику реалізувати задуманий сценарій.
У дослідженні НАТО Defense College War in Europe: Preliminary Lessons окремо наголошувалося: попри значну чисельну та технічну перевагу Росії на папері, її армія не змогла досягти головної стратегічної мети — повалення українського уряду шляхом швидкої операції. Автори також звертали увагу на помилкове припущення Москви, що українці зустрічатимуть російських військових як визволителів. Це і є одна з найбільших стратегічних поразок Кремля на початковому етапі війни. Російське керівництво помилилося не тільки в оцінці української армії. Воно помилилося в оцінці українського народу.
П'ятий рік війни: Москва досі не досягла початкових політичних цілей
Особливо промовистим є те, що майже через п'ять років після початку повномасштабного вторгнення Росія продовжує витрачати величезні ресурси на війну, яка, за початковим задумом Кремля, мала завершитися за лічені дні. За цей час змінився характер бойових дій, з'явилися нові види озброєння, безпілотні системи стали одним із визначальних чинників війни, а географія протистояння вийшла далеко за межі початкових напрямків наступу. Проте головна політична мета Москви — підпорядкувати Україну — залишається недосягнутою.
У лютому 2026 року французький Фонд стратегічних досліджень (Fondation pour la recherche stratégique, FRS) опублікував доповідь Twenty-one strategic lessons of the Ukraine war. Її автори Франсуа Есбур і Брюно Терте прямо зазначили, що мало хто з урядів та спостерігачів очікував, що війна триватиме без припинення вогню чотири роки після початку вторгнення. Серед головних несподіванок дослідники назвали реальний стан російських збройних сил, який не дозволив Москві досягти швидкого стратегічного успіху, а також силу українського спротиву та здатність України адаптуватися до умов війни.
Ще один висновок цієї доповіді заслуговує на особливу увагу: Росія продемонструвала готовність і здатність вести тривалу та криваву війну. Але здатність продовжувати бойові дії зовсім не означає здатності перемогти. Це принципова різниця, яку Кремль намагається приховати за пропагандистськими заявами про неминучість російської перемоги.
Росія потрапила у власну пастку
У цій історії є ще один важливий аспект, про який російські пропагандисти воліють говорити значно менше. Путін не просто помилився з прогнозом щодо України. Він створив для власної країни стратегічну проблему, яку не можна розв'язати звичайним збільшенням кількості військових, ракет і танків. Відмова визнати провал початкового задуму змусила Кремль послідовно підвищувати ставки. Коли не вдалося захопити Київ, війна перетворилася на боротьбу за українські території. Коли не вдалося примусити Україну до капітуляції військовим тиском, Москва зробила ставку на виснаження, масовані ракетні атаки, руйнування енергетики та терор проти цивільного населення. Однак кожне продовження війни збільшує ціну первісної авантюри.
У доповіді FRS 2026 року звертається увага на те, що російська стратегія тривалої війни стала можливою, зокрема, завдяки обмеженій мобілізації та здатності Кремля приховувати від власного суспільства справжній масштаб військового протистояння. Автори наголошують: здатність Росії підтримувати війну протягом тривалого часу не тотожна здатності досягти перемоги. І ось тут слова Максима Шевченка набувають особливого значення. Його запитання «Для чого ми туди поперлися?» фактично ставить під сумнів саму логіку російського вторгнення. Але є одна суттєва проблема: усвідомити помилку — ще не означає взяти за неї відповідальність.
Чи зрозуміла Росія головний урок української війни?
Можна скільки завгодно сперечатися про військові плани, кількість техніки, ефективність командування та міжнародну допомогу Україні. Проте є фундаментальна обставина, яку російська пропаганда не здатна змінити: українці не просили Росію приходити зі зброєю на свою землю. Ніхто не запрошував російську армію захоплювати українські міста. Ніхто не уповноважував Кремль вирішувати, якою має бути українська держава, якою мовою повинні розмовляти її громадяни та з ким Україна має будувати своє майбутнє. І це не помилка військової розвідки. Це злочинна політична концепція, побудована на запереченні права іншого народу на незалежність.
Саме тому особливо цинічно звучать сьогодні роздуми російських прихильників війни про те, що їх нібито ніхто не чекав в Україні. А хіба для цього потрібно було спочатку відправляти сюди армію, руйнувати міста, вбивати людей і лише потім з'ясовувати, чи хочуть українці бачити російських військових? Україна дала відповідь ще в лютому 2022 року. Дала її в Києві, Харкові, Чернігові, Маріуполі, Миколаєві, Херсоні, Бучі, Ірпені та десятках інших міст і сіл. І продовжує давати цю відповідь.
Найбільша помилка Путіна полягала не в тому, що російські генерали неправильно розрахували кількість днів, необхідних для захоплення Києва. Вони неправильно зрозуміли саму Україну. Росія прийшла воювати з державою, яку вважала слабкою, роз'єднаною та нездатною до тривалого спротиву. Натомість зіткнулася з народом, який не погодився віддати свою свободу в обмін на обіцянки російського «визволення». І тепер, коли навіть прихильники російського вторгнення починають запитувати, навіщо їхня країна взагалі полізла в Україну, виникає значно важливіше запитання: скільки ще людських життів Кремль готовий покласти заради небажання визнати очевидне?
Адже справжній вихід із цієї пастки починається не з чергової мобілізації, не з нової хвилі пропаганди й не з пошуку винних серед власних генералів. Він починається з припинення агресії, виведення російських військ з української території та визнання права України самостійно визначати власне майбутнє. Поки цього не станеться, запитання «Для чого ми туди поперлися?» залишатиметься не просто гірким зізнанням окремого російського пропагандиста. Воно буде вироком усій політиці путінського режиму.