Верховна Рада – клуб брутальних мужчин?

Маємо те, що маємо...

        Такого ще не було при жодному президентові України. Ще ніколи влада не демонструвала такої  відвертої зневаги  до жінки - політика. Йдеться про інцидент з депутатом  Іриною Геращенко, яка на минулому тижні стала жертвою суспільних стереотипів, що розповсюджуються й на жінок - політиків: «Порядні жінки в цей час знаходяться вдома зі своїми чоловіками», - такою фразою зустрів її депутат- регіонал Петро Мельник на одній з виборчих  дільниць Обухова. Своєю присутністю Геращенко нібито заважала здійснювати високу політику регіоналів, за що була грубо виштовхана з приміщення колегою Мельником.

       Звідси випливає запитання: а ті жінки, які не сидять вдома вже не порядні? Чоловік потрібен жінці для демонстрування її порядності? Яке  місце для порядної жінки – дім та кухня?! Я думаю, що влада прекрасно усвідомлює, що українські жінки вже виросли з пелюшок, але продовжує виставу на тему «Жінка – кухня, діти, церква». Виставу з театру абсурду.

   Втім даний конфлікт не набув широкого суспільного резонансу та осуду громадськості.  Винуватець – депутат Петро Мельник, під тиском однопартійців,  таки попросив вибачення та вручив троянди , але заявив, що «как народный депутат я считаю, что вел себя правильно». Конфлікт відразу використав  на свою користь голова Верховної ради Володимир Литвин, який після фрази «чоловік це вища істота» всіляко намагається реабілітувати себе перед жінками.  "Я приніс вибачення від імені ВР за такі дії, які можна вважати брутальними".  Втім, ініціатива Ірини Геращенко провести слухання на тему «Місце  жінки в парламенті» не знайшла належного відгуку в колег. А жаль.

    Рукоприкладство депутатів не новинка. Всі ми пам’ятаємо, як нещодавно Адам Мартинюк прямо  у Верховній Раді душив депутата  Олега Ляшка. Фото з цієї сутички переглянула вся країна, в тім числі діти, у яких формуються  цінності та ідеали.

Таким чином молоде покоління вибирає майбутню правову поведінку – чому депутатам, представникам законотворчої гілки влади,  можна розпускати руки, а мені - ні? Коли жінку - депутата сьогодні можна  привселюдно  грубо  виштовхати із зали, під прицілом камер та міжнародних спостерігачів, то чому я не можу вдарити   свою жінку або чиюсь? – повірте, такі запитання виникають обов’язково.

     Всі ми стаємо свідками, як до жінок – політиків зневажливо ставляться колеги. Приміром Інну  Богословську  обізвали «брехункою». Чи доречно привселюдно ображати  жінку тим людям, які не є взірцем правди та чесності? Чи прийнятно взагалі демонструвати неповагу  до жінки у вищих ешалонах влади?  Адже таке ставлення миттєво засвоюється громадою та сприймається як належне. А потім дивуємося звідки у нашій країні з’являються «мажори» та «гопники».

    Якось на  одній із міжнародних конференцій, я познайомилася з жінкою, що була депутатом Верховної Ради минулого скликання. Я шокувалася з її відвертих зізнань про виборчу боротьбу -  той бруд, який довелося пройти. «У Верховній Раді, я зазнавала постійного приниження, як жінка, - сказала вона. Часто відчувала дискомфорт від недолугих жартів колег. Погляди на жінок – депутатів були з насмішкою, з відтінком  презирства. Виступи жінок часто блокувалися, бо  рішення по законам  вже давно були прийняті… в кулуарах. Головами комітетів були переважно чоловіки, а жінки - депутати насправді  відсторонені від політичних рішень. Я навіть  не хочу згадувати цей період життя»,  - сказала сумно вона.

    Тож навіщо тоді жінки у Верховній Раді?  І чи буде збільшена їх кількість  після парламентських виборів? Якими будуть ці жінки і чи матимуть вони доступ до політичних рішень? Чи буде у них можливість відстояти своє право на політичну участь в житті країни? Відповіді на ці запитання вже є сьогодні, і вони не радісні.

    За останній рік Україна  знову втратила  позиції в світовому індексі рівноправ’я жінок (Social Watch), та знаходиться на 64 місці з 150 країн, маючи найгірші результати серед пострадянського простору. Про гендерні квоти говорять майже всі політики, але не має жодної політичної сили, яка дійсно ініціювала б цей закон. Це просто намагання перед виборами «повісити локшину на вуха» жінкам та завоювати симпатії мрійниць, які у мов  казці чекають кращого життя.

     На жаль, визнаю, жінки продовжують традиційно ховатися за чоловічим плечем. Чи воно того варте? Пригадалося  як інший депутат Лілія Григорович у 2001р. облила себе бензином в сесійній залі та намагалася підпалити одяг в знак підтримки Віктора Ющенка… Як казав Вальтер Скотт «Ми створюємо собі кумирів із снігу, а потім плачемо, коли вони тануть».  Тож жінки, навіщо нам такі кумири? Навіщо нам цей клуб брутальних мужчин?