Рабиня Ізаура була українкою?

Сьогодні Україна посідає п’яте місце за кількістю емігрантів, поступаючись лише Індії, Росії, Китаю і Мексиці. Понад 70% респондентів на запитання чи емігрували б ви сьогодні з України, відповіли :Так

         Нещодавно на одному з польських  телешоу в прямому ефірі виникла жвава дискусія. Популярні ведучі за участю відомих жінок обговорювали можливості жінки робити кар’єру та при цьому встигати виконувати домашні обов’язки. Коли одна із жінок зауважила, що на жаль, ще не вигадали роботів, які б могли виконувати хатню роботу, ведучий вигукнув: «Я знаю таких роботів! Це – українки!» І хоча колега намагалася делікатно його виправити, він наполягав на своєму: « А чому вони не роботи? Вони ж все вміють – миють, прибирають, виносять сміття…»

    Наступного дня, керівництво телеканалу змусило свого підопічного вибачитися, але факт залишається фактом – українок за кордоном сприймають як слухняних роботів, рабинь, що здатні виконувати та терпіти всі забаганки господарів. Опинившись за кордоном, українські  жінки часто працюють понад норму, без трудового договору, не наважуючись відстояти своє право на відпочинок.

      На конфлікт йдуть рідко: покірні, залякані, невпевнені, з вагою стереотипів – такими їх зробила радянська система, а ще більше незалежна Україна. Саме в перші роки незалежності, українські жінки повністю розчарувавшись в можливостях цієї країни забезпечити їм право на достойне життя, масово стали від’їздити за кордон, на заробітки. Там їх чекав не рай, але й не пекло безгрошів’я, безробіття, що панувало й панує в Україні.

      Іноземці швидко зрозуміли, що цих жінок можна добряче експлуатувати – у фізичному, сексуальному, економічному плані, адже їхня доля та права нікого не турбують. І  лише через багато років європейці побачили у цих жінках людей, особистостей, здатних та спроможних на значно більше, ніж  рутинна робота.  Саме з метою звернути увагу на  долі трудових емігранток з України, в Чехії випустили соціальний ролик, в центрі якого  львів’янка Любов Григоренко.

Молодий чех кричить на прибиральницю, бо вона неправильно розклала папери на його столі. Коли він каже, що із – за цього  не встигає вчасно зробити завдання, жінка сідає за стіл і виконує складну математичну задачу. В кінці ролика запитання, що адресується господарям 50 тисяч трудових мігрантів з України: «Чехи, чи знаєте Ви, хто наводить порядок у Вашому домі?»

    Які перспективи в цієї жінки  могли бути в Україні? Що могло б її зупинити на шляху виїзду за кордон? Де може реалізувати себе українка, навіть маючи неабиякі професійні здібності? І що було б з Україною, якби цим жінкам відкрити нові можливості для кар’єрного росту, а то й просто роботи з гідною оплатою? Безумовно, ми мали б іншу країну. Не блокуючи жінку як громадянина, не подавляючи її інтересів, відкривши їй шлях до влади, бізнесу, підприємництва, – Україна вже б давно мала інше обличчя.

         Але вони не повернуться – «італійський синдром» діагноз непростий. Жінок до виїзду за кордон штовхають не лише гроші. Як показують наукові дослідження, у віці 40 років українські жінки залишаються глибоко розчаровані сімейним життям. Зазвичай вже підросли діти, яким весь час «дай», чоловік,  з яким розуміння все менше, нецікава робота, що не приносить жодного задоволення. «Жінка повинна бути…, жінка має зробити…,  це не жіноча справа…» - саме від цих гасел тікають українки більше, чим від нестачі грошей.  

        Там, за кордоном, вони мають можливість бути вільними: у виборі, у поглядах, у діях. Там вони мають можливість знаходити коханих чоловіків, яким потрібна вона не як прислуга чи статевий партнер, а просто як  жінка. Робота не зникла, але за неї жінки мають пристойні гроші. Заробітчани в минулому році переказали в Україну 7,02 млрд доларів, що майже дорівнює сумі прямих іноземних інвестицій в економіку країни, що складає 7,2 млрд дол., повідомили у Нацбанку.

        Маю знайому - колишню вчительку математики. У свої 40 років вона мала двох дорослих синів, чоловіка, новий будинок та посаду вчителя в сільській школі. Але не мала щастя. В Італії вона швидко вивчила мову, знайшла роботу та друзів,  багатого принца... Зараз у неї нове життя, про яке вчителька в Україні може тільки мріяти – подорожі, подарунки, відпочинок на морі – це вона може дозволити собі сама, навіть без принца. Жодного разу в неї не виникло бажання повернутися на Україну. Навіщо? Сини виросли – мають своє життя, чоловік, як з’ясувалося також. Там за кордоном, жінка організувала свою театральну студію, що має успіх та слугує для інших заробітчанок як  метод зняття психологічної напруги.

      До речі, саме за кордоном такі колективи всіляко заохочує та підтримує місцева влада. Так нещодавно «Хор українських жінок» в Італії отримав премію «Жінка 2012». Таким чином українських жінок , що зайняті у сфері домашнього господарства в м. Боргоманеро було відзначено за вклад в італійське суспільство.

      У вересні ми зможемо побачити виступ аматорського театру «Берегиня» в Римі. Його учасники – заробітчанки з України, талановиті режисери, актори, костюмери, співачки, що не знайшли можливості розкрити свій талант на Батьківщині. Спектакль буде мати назву «Анти-Femen». Актори прагнуть висміяти ницу поведінку українських дівчат попід Папськими вікнами.

«Та хто там працює, тільки одні домогосподарки і повії, мабуть, оця фраза, повірте мені, заболіла від усіх жінок. І ми посміємося над ними, сміх – то найкраща зброя проти невігластва», – каже режисерка аматорського театру «Берегиня» в Римі Віра Хижа.

Що ж, соромитися українок, які працюють на теренах Європи нам не доводиться. Своїм прикладом  вони надихають. Чого не скажеш про тих, хто «працює» в Femen . Їхня діяльність - приниження жінки жінкою, але аж ніяк не боротьба за високі ідеали, в які несе в собі фемінізм.