Чи виконали лідери обіцянки перед жінками або хто брехав більше?

За міжнародними нормами держава, що не подолала 10-відсоткового бар’єру присутності жінок у парламенті, вважається країною третього світу

       Вже сьогодні стає зрозуміло що для політичних лідерів присутність жінок в лавах партії є чисто формальністю, але аж ніяк  не  дотриманням законодавства – створення рівних можливостей для чоловіка та жінки. Напередодні цьогорічного 8 Березня  чоловіки - політики, як ніколи палко, обіцяли жінкам золоті гори на майбутніх виборах. «В нашій  першій десятці буде щонайменше дві жінки», - хвалився один , «а в наших виборчих списках буде як мінімум 30% жінок", - підбріхував інший, « та що там списки, - казав третій,  - ми проведемо в парламент найбільшу кількість жінок за всю історію незалежності…»

   І ось, коли партіями оголошені виборчі списки та оприлюднені перші десятки кандидатів у депутати, прийшов час  українській жінці подивитися  who is who в українській політиці. Нагадаю, що вітчизняний парламент має всього 8% жінок, незважаючи на те що жінок в Україні переважна більшість(54%) . Простежити, як відрізняються обіцянки політичних лідерів дані жінкам напередодні жіночого свята, від реальних кроків по залученню жінок у виборчий процес, не важко. 

         ВО «Свобода»   серед шести політичних сил, які мають шанси подолати 5% виборчий бар’єр,  явний  аутсайдер за кількістю жінок –кандидатів , які балотуватимуться по мажоритарних округах . Їх всього дві. Також   перша жінка розташована у ВО «Свобода» аж на 30 позиції!  Лідер партії Олег Тягнибок не раз заявляв, що «для українця жінка завжди була берегинею, а взаємини між чоловіком і жінкою були рівними…» Мабуть Тягнибок розуміє рівність по – своєму,бо в партійних списках вона відсутня. Це не дивно, адже  "головний свободівець"  навіть  не святкує 8 Березня, «бо це дійсно радянське, комуністичне збочення». А  на одній із прес – конференцій він навіть заявив, що гендерне питання є принизливим для жінки. Що очікувати  жінкам від партійної сили, яка демонструє невиконання Закону про рівні права та можливості та відверто ігнорує гендерну проблематику, здогадатися не важко. Нічого, крім байдужості.

        Палкий прихильник моральності, але далеко не її взірець, Комуністична Партія України, одна із перших відгукнулася на запит громадських організації,  щодо залучення жінок у виборах. В листі йдеться зокрема, що «..що фракція КПУ у Верховній Раді підтримає законодавчі ініціативи стосовно забезпечення представництва жінок і чоловіків в органах влади всіх рівнів в пропорційному співвідношенні не менш ніж 30:70 осіб кожної статі…»  Але це типовий,  дешевий  виборчий набір слів,  бо досі  жодний комуніст не став автором законопроекту, за яким би жінок в парламенті стало більше.  Так, КПУ  має найбільше жінок в першій 50 списку, але в першій десятці всього одна жінка!  Експерти прогнозують, що в новій фракції КПУ жінок  буде не більше  6! Чи не забагато розбіжностей між словами і діями?

   Багато жінок повірили Віталію Кличку, який  треба визнати , дотримався свого слова і в першій десятці виборчого списку «Удару» аж  чотири жінки. Але Віталій Кличко обіцяв  забезпечити 30% представництва жінок  серед кандидатів. Натомість по мажоритарним округам серед кандидатів в депутати від «Удару»  лише  10% є жінками,  а за прохідною частиною списку не більше семи жінок може потрапити до Верховної  Ради. Обіцянку не виконано. Удар по жіночим надіям – навіть сильні чоловіки, яким так часто хочеться вірити, не в змозі подолати гендерні бар’єри нашого совкового менталітету.

       Партія Наталії Королевської «Україна – Вперед» згідно  соціологічних досліджень має більше прихильників серед жінок, ніж серед чоловіків. Королевська №1у виборчому списку, але єдина жінка у першій десятці. Цим вона нагадує  Юлію Тимошенко, яка так само не сильно прагнула оточувати себе жінками. А може вона нічого не вирішує? На думку соціологів максимум дві жінки може нарахувати партія « Україна –Вперед» після виборів, хоча в першій сотні списку (непрохідна частина) їх найбільше. Треба визнати, що сама Королевська байдужа до гендерної проблематики. Мало сподівань, що вона виявлятиме  солідарність чи прихильність до законопроекту про гендерне квотування чи ініціюватиме законопроекти спрямовані на захист прав  та інтересів жінок.

    Партія Регіонів  вирішила не шукати нових жіночих  лідерів, залишивши в своїх рядах майже всіх колишніх депутаток. Втім, аби  не відставати від ноу - хау  цьогорічних  виборів – затвердження у виборчих списках артистів та спортсменів (які з них політики?)  вручила Таїсії Повалій №2 . На цьому гендерний партійний підхід вичерпався - в прохідній частині списку навіть не нараховується 10 жінок. Скромненько і нецікаво, бо у Партії Регіонів  не звикли рахуватися з можливостями жінки - чого коштує один вислів Миколи Азарова. Таке залучення жінок у виборчий процес явно спрямоване на дискримінацію жінки  в політиці.

     Найбільше розчарував  Арсеній Яценюк,  який стільки розумних речей говорив про гендерну рівність, але на справі до неї  не дійшов. Інтернет напередодні 8 березня світився заголовками "Фронт Змін створив потужне жіноче крило", "Яценюк обіцяє другий номер у списку жінці", але ні з другим, ні з першим  номером в нього не склалося. Більше того, за словами Ольги Герасим’юк « Арсеній Яценюк особисто ветував мою особу», вичеркнувши  з виборчого  списку, хоча й свою креатуру - Лілію Гриневич залишив не далеко не близько, аж на 14 місці. Тобто у першій десятці «Батьківщина» обійшлася взагалі без жінок, а в прохідній частині списку їх не більше 10.

    Обіцянки –цяцянки або обіцяного довгі роки чекають – так можна сказати про чергову спробу  «кинути» українських жінок з їхнім прагненням брати участь в політичних рішеннях та процесах.  Низький відсоток жінок на керівних посадах уряді та парламенті  вищі посадовці  пояснюють тим, що «реформи, то не жіноча справа» або що «чоловік вища істота, ніж жінка». Чоловіки й самі розуміють, що такі вислови не можуть лунати в демократичній країні, але своїм  тепленьким місцем ділитися з жінкою не хочуть нізащо. Та й багато жінок після арешту Юлії Тимошенко задумалися, чого варті політичні ігри.

    Жінки не йдуть на вибори 2012 - у них не має грошей. Відсутність грошей ставить жінку в залежність від чоловіка навіть у політиці. В Україні немає жодної жіночої політичної сили, яка могла б самостійно піти на вибори. Немає яскравого жіночого лідера, яка могла б повести за собою жінок.  У Рівненській області, де майже мільйон виборців не зареєстровано жодної жінки – кандидатки по мажоритарному округу. 

     Чоловіки-керівники диктують свої умови, вибираючи жінок для  партій на свій смак та розсуд. І це буде продовжуватися довго, бо рабська свідомість української жінки значно серйозніша річ, ніж  боротьба  за паперову рівність.