Російська мова вже в школах Житомира

Любов до України, української мови – це суцільний кітч у вустах влади та й самих громадян.Реквієм по українській мові...

       Дві години муштрували дітей репетицією урочистої лінійки до 1 вересня. Причина – можливий приїзд губернатора на свято знань. Кажуть, він дав чимало грошей на ремонт ЗОШ №8 м.Житомира і тепер його пригощатимуть короваєм. Все було б традиційно та навіть сердечно – школа  побудована в 1936  році  та просто потребувала будівельної  «реанімації». Крім гарного ремонту в школі з’явилося справжнє  футбольне поле, а спортмайданчик навіть вкрили асфальтом. Одним словом, школа набула нормального естетичного виду, який вона давно мала набути згідно санітарно – гігієнічних норм, але зазвичай ремонти співпадають з виборами.

         Але коли я ознайомилася з розкладом уроків 2-А класу, де навчається моя донька, була вражена:  дітям  поставили до розкладу російську мову та ще й двічі на тиждень. І це незважаючи на той факт, що обласна рада ще не розглядала мовне питання. Житомир – невелике обласне місто, де понад 70% населення є вихідцями з навколишніх сіл та райцентрів. Отже, їх рідна мова –українська. Для чого семирічним дітям, які  вивчають українську та англійську мову, ще й на додачу російська?  Для повної каші в голові? Зауважу, як філолог, що мова – предмет не простий  і дається багато кому з труднощами. Це лише в перших класах букви й  звуки, а далі графеми, фонеми, лексеми, морфеми, частини мови і т.д

          Завдяки появі російської мови у розкладі значно збільшується фізичне і розумове навантаження на дитину, адже їй тепер потрібно буде ще й працювати над каліграфією чужої  мови. У зв’язку з цим в другокласників маже щодня по 5 уроків. Натомість майже зникли уроки  образотворчого мистецтва, трудового навчання, Я і  Україна, музики (по 1 уроку на тиждень). В Міністерстві Освіти вирішили, що  творчий розвиток дитини: малювання, ліплення та  співи мають менше значення чим вивчення «великого могучого руского язика».

      І взагалі, чи є в українських  дітей та їх батьків право на вибір рідної мови? Я не українофоб, але чому якісь донецькі дядьки  повинні  змушувати мою дитину, яка росте в Україні, в родині якої з діда - прадіда розмовляли українською,  вивчати  російську мову? Витрачати на це час, зусилля.

      В Україні настільки велике засилля російської мови що для дітей не є проблемою її  розуміти. Але вивчати це інше.  Навчаючись в університеті за спеціальністю «українська мова і література» ми студенти філологічного факультету були  змушені вчити ще й на додачу російську мову. Цілих три роки. І хоча у мене з російської в дипломі п’ятірка, а з української – четвірка, я до цих пір не розумію навіщо ми так даремно витрачали час. Адже більшість випускників роз’їхались по селам викладати українську, відмінники – продають побутову техніку…

          Цей маразм з мовою  показує наскільки слабка громадськість. Любов до України, української мови – це суцільний кітч у вустах влади та й  самих громадян. Спробувавши підняти мовне питання в батьківському колективі, я наткнулася на шалений опір батьків. Одна мама заявила, що це лише на користь дітям знати ще одну мову. Мовляв, все в житті може пригодитися. Але з такою мотивацією можна вивчати й китайську чи французьку, хоча насправді пригодиться скоріше за все знання англійської. Інша мама впевнена, що дітей треба завантажувати якнайповніше, аби вони  взагалі не мали вільного часу. Завантажувати спортивними заняттями чи розвивати  творчі  інтереси або сидіти згорбившись над нескінченними зошитами взагалі –то різна справа.  Решта батьків стояли мовчки, осторонь, по – холопськи боячись щось промовити.

      Як показує практика, сьогодні ринок праці  потребує кардинально  нових знань та вмінь. Робочі професії зникають, у них немає потреби. Так як і немає ніякої потреби вивчати російську мову, бо твоє володіння нею не дає тобі абсолютно ніяких переваг. Запровадження російської мови в школах - це лише  спосіб задовольнити его певних кланів. Мел Брукс колись так сказав: « Если президенты не могут делать этого со своими женами, они делают это со своими странами.» Хіба таке заперечиш?