Стара «єдина країна» закінчилась

Або «мой номер 245»

Президент Зеленський провів зустріч із громадськістю. Хоча ніяка це не громадськість. Це радше ерзац-громадськість, яку штучно виростили і тепер контролюють наші міжнародні партнери.

Проте, цікавим є інше питання. Для чого Зеленському, який на дух не переносить даних людей, лобістів інтересів «міжнародних партнерів», «соросят» (як їх зневажливо буває обзивають), зустрічатися із цими людьми?

Аналогічно і щодо ерзац-громадськості. Для чого даним людям, які на дух не переносять Зеленського і мрійливо чекають коли ж нарешті Зеленський покине пост президента, зустрічатися із президентом? Адже було неозброєним оком помітно, що всіх туди загнали мало не палкою. Хехе.

Мені здається, що якби Зеленський покликав на зустріч реальну українську громадськість із базару «7 км», де нещодавно були сутички між ТЦК та торгівцями, то і то було би більше толку. Вони би йому розповіли і про економіку, і про корупцію, і про вибори. Про все.

Але реальність інша. Відірвані від реального життя, по суті, громадські активісти діляться із Зеленським своїми ілюзіями про життя.

Читаючи про цю зустріч моментами виникало таке іронічне відчуття, що і в президента Зеленського є свій номер гранту від фонду Сороса «Відродження». Тільки українці про це не знають. Як колись давно співав Гарік Кричевський «Мой номер 245». Ніхто, до речі, не знає: в рамках декомунізації він її не планує переспівати українською мовою із вкрапленнями австро-угорсько-польських «батярських» галичинізмів? Переспів цієї пісні «Мій потяг 245» - це невдала спроба. Хаха.

Ерзац-громадськість представляли у більшості своїй представники організації Сороса. Адже по суті більшість даних представників фінансуються фондом «Відродження» або симпатизують та не піддають сумніву дії даного фонду. Тобто, вже буде викликати сміх будь-яке рішення, заява, пропозиції таких «зборів» чи їх представників, оскільки до об’єктивності там буде як до неба рачки.

Така от дивно гібридна «дружба» Зеленського та міжнародних партнерів. Міжнародні партнери через громадських активістів отримують позицію Зеленського, а президент отримує від активістів побажання міжнародних партнерів. Суб’єктність держави у всій своїй красі.

Обидві сторони зараз мають одну ціль – створити перед виборами нову «єдину країну». Стара «єдина країна» закінчилась.

Українців вже взялись переконувати, що вони живуть всі мирно і щасливо, і жодних розколів в українському суспільстві немає.

Немає україно- та російськомовних. Немає ТЦК і мільйонів «ухилянтів». Немає несподівано розбагатівших прокурорів, МСЕК і мільйонів збіднівших переселенців. Немає церкви ПЦУ, яку влада і громадські активісти підтримують усіма силами та закривають очі на порушення, і немає УПЦ, яку держава намагається загнати силою в «єдину церкву». Немає тих українців, які втекли від війни і залишились за кордоном, і немає українців, які знаходяться в Україні. Немає українців, які воювали, стали інвалідами, ветеранами, і немає українців, які не воювали.

За всіма «немає» стоять мільйони людей. Нехай і не 41 млн., а 28 млн.

Хто з них кращий? Розкол пропонує нам картину світу, коли один українець краще іншого. На цьому держава закінчується. І починається розкол.

Тому все це розколи, хто би що не розповідав. От і громадські активісти із зустрічі Зеленського також будуть переконувати українців, що розколів немає, а все це «московська пропаганда».

Усьому винні вибори. Зеленський хоче використати ерзац-громадськість у своїй передвиборчих цілях. Представники Сороса та міжнародні партнери тішать себе ілюзією, що їм вдасться обхитрити Зеленського. Як кажуть, яке їхало – таке здибало. Для повного комплекту не вистачало лише посла України у Великобританії Залужного, який також хоче «об’єднувати» розколоту Україну.