Засмутив Президент

Для спільної Перемоги треба перемогти самого себе

Думаю, що не тільки мене. Я за нього голосував, і, швидше за все, проголосую і на наступних виборах. Які будуть після війни. Але остання прес-конференція залишила у мене низку питань.

Багато хто смакує питання щодо Татарова. Я особисто з ним не знайомий. Хоча сумніваюся, що він з автоматом у руках відловлював під Гостомелем підлих загарбників чеченської національності. Пишуть, що в цей час він ділив земельні ділянки для будівництва житла військовослужбовцям. Може і брешуть. Намовляють на чесну та порядну людину.

Ой, та я ж писав одного разу Президенту з приводу житла офіцера запасу, якому Держава ні радянська, ні українська, після належної вислуги, житла так і не надала. А службову квартиру відібрала, доки він лежав у лікарні. Потрапив лист до Татарова. Дав відписку Народному депутату двох скликань. Та бог із ним, із депутатом. Але ж насправді він послав військового. Подалі. Чи це його помічники? Чи помічники помічників? Але тут суть цієї особи. Начхати йому на наших військових. А ви кажете про чеченців.

Інша відмазка у Ваших словах. А він друг Малюка! Шановне всіма нами ім'я використовується як у дитячому анекдоті. - А ти Петьку Косого знаєш? А Мишка Кривого? Ну друг. І що тепер, можна робити що завгодно? Тому що шановна людина друг? Так шановній людині має бути соромно мати таких друзів, за яких Президент червоніє.

Наступний прокол. Незручні питання є завжди. Як і люди, які ставлять ці питання. Їх жодна влада не любить. Сам усе пройшов. Щоб не було цих незручних питань, треба завжди зустрічатися з ініціаторами і чесно розмовляти. Не обов'язково самому. Є величезний штат радників та помічників. А зустрічатися влада не хоче, навіть через радників та помічників. Тому що заздалегідь знає, що сама не права. Простіше на порушника спокою повісити ярлик, і все цим пояснити. Та мовляв дивіться, хто він такий!

А на четверте запитання я відповів сам собі. А чому так тримається Верховний за своє найближче оточення? Та просто немає інших. Як набрали «команду» похапцем, так вона і працює. Крадуть, збігають, на ворога працюють. Але звільнити їх не можна, тому що росіяни їх одразу прикінчать. Або чеченці. А що ви Аміну Окуєву не вберегли? Посаду їй дали б, від смерті врятували б. Хоча це й не точно. Враховуючи, що навіть у керівництві Держохорони опинилися ворожі шпигуни. А як вони туди потрапили? Хто їх туди привів? Пан Малюк напевно знає. Але поки що не скаже. Зрозуміло, що голова у нього болить з більш важливих питань. Держава у щоденній небезпеці від підлої агресії.

Розмовляти з людьми треба частіше. Сьогодні в нашому житті є сфери, в яких відбувається повне свавілля по відношенню до населення. Я про це постійно пишу. А коли людина пройде всі інстанції чиновницьких знущань, і від розпачу напише листа Президенту, то сподіватися теж нема на що. Потрапить лист до Татарова, той віддасть помічникові, той своєму помічникові. Останній покаже всім дулю у кишені. Хто винен? Ніхто. А Татаров взагалі друг Малюка! Я б це все сказав і самому Татарову, чи його помічникові. Але думаєте, захоче? Та мабуть не захоче…

В черговий раз кажу, що нашу країну, яка бідує, потрібно будувати вже сьогодні. З новими людьми. Є багато і сьогодні гідних людей у владі. Люди розуміють усі труднощі сьогодення. Ну а всіх компроментантів треба рішуче позбуватися. Але не від тих, хто говорить про компромат, а від тих, хто його робить.

І ще додам. Перемога – це не лише на фронтах. Часто для спільної Перемоги треба перемогти самого себе. Кожному громадянину. Від звичайного до Президента.