Лічильниковий ГУЛАГ. Проблема, яка досі не вирішена

На цій темі годується величезна кількість людей

Що є найнеобхіднішим у воєнний час? Думаєте, озброєння? Мобілізація? Гроші? Ні! Найголовніше у воєнний час — вчасно провести повірку лічильників води, газу та тепла.

І на цій темі годується величезна кількість людей, які не лише непогано заробляють, а й мають бронювання від мобілізації.

Два роки тому я вже писав про цю проблему. Нічого не змінилося. Президенту не до цього. Уряди змінюються, а віз і нині там. Тому повторюю цю статтю.

***

Лічильниковий ГУЛАГ

Усі ми є споживачами комунальних послуг. Повсякденне життя потребує електроенергії, води та газу. А взимку ще й тепла в наших будинках.

Усі ці складові нашого комфорту не виникають самі собою. Їх потрібно не лише виробити, а й доставити споживачеві. Для цього існують відповідні комунальні служби. З волі держави, переважно через її небажання безпосередньо відповідати за цю сферу перед громадянами, значну частину комунального господарства у складі природних монополій було передано у приватні руки. Держава ж залишила за собою лише контрольні функції — через різноманітні регуляторні органи, які мають стримувати тарифи та вартість послуг від надмірних апетитів приватних власників.

Завжди виникає питання: якщо щось комусь продається, то скільки це має коштувати? Скільки споживач повинен заплатити і кому? Без державного регулювання цей процес давно призвів би до повного хаосу у сфері комунальних платежів. Тому державне втручання, хоч і недосконале, все ж певною мірою захищає інтереси громадян.

Водночас комунальні підприємства постійно шукають нові способи збільшення своїх доходів. Якщо не можна підвищити плату через тариф, то з'являються окремі платежі за передачу, розподіл електроенергії, води, тепла чи газу. Без жодного сорому вводяться різноманітні адміністративні збори, хоча утримання персоналу вже закладене в тариф. Навіть численні щоденні нагадування на кшталт: «Сплати комунальні послуги — допоможи армії», які отримують усі без винятку, незалежно від наявності боргів, теж не безкоштовні. Їхню вартість так само зрештою оплачує споживач.

Але є ще одна сфера діяльності комунальників, про яку говорять значно менше.

Якщо є що постачати, то це потрібно обліковувати. Це абсолютно логічно. Здавалося б, усе просто: встановив лічильник — і сплачуй відповідно до його показників. Але ні. На цьому теж можна заробляти.

Саме тому було вигадано систему обов'язкової повірки лічильників. Мовляв, із часом вони можуть виходити з ладу й показувати неправильні дані. Цілком можливо, що не на користь комунальників. Хоча за тією ж логікою вони могли б помилятися і на їхню користь. Але якщо така ймовірність існує, то, мовляв, необхідно періодично перевіряти кожен прилад. Робити це повинні сертифіковані організації. Для цього лічильник потрібно демонтувати, кудись відвезти, чекати від тижня до місяця, а потім встановлювати назад — до наступної повірки.

Треба віддати належне енергетикам. Хоч їх і критикують найбільше, але саме в цьому питанні вони навели відносний порядок. Усі електролічильники, навіть установлені в квартирах громадян, є власністю оператора. Саме він їх замінює, перевіряє та обслуговує. Хоча й тут не обходиться без різноманітних хитрощів, які нерідко вводять споживачів в оману.

Щодо інших комунальних послуг, то тут панує повна вольниця. Лічильники води існують уже не менше, ніж електролічильники. Колись ніхто не вимагав їх регулярно перевіряти. Тепер же це стало обов'язковим. У більшості випадків громадяни просто купують новий лічильник замість старого, адже водяні прилади коштують відносно недорого.

А що робити з газовими чи тепловими лічильниками? Їх також почали перевіряти так само регулярно. Адже за старою радянською звичкою кожен громадянин апріорі вважається потенційним розкрадачем. Цього допустити не можна. Щоправда, саме «народне добро» давно вже перестало бути народним.

Що буде, якщо не пройти повірку? Будуть штрафи. За те, що ти нібито міг, використовуючи неповірений лічильник, привласнити чуже майно. Окремі санкції — за водяний, окремі — за газовий, окремі — за тепловий лічильник.

Цілком зрозуміло, що навколо цієї теми годується величезна кількість структур, які паразитують на ній. Демонтаж, монтаж, повірки, оформлення документів, нарахування штрафів, їх стягнення — усе це потребує армії людей, які день і ніч борються з потенційними крадіями комунальних послуг.

При цьому ніхто ніколи не оприлюднював статистики, скільки ж насправді було випадків, коли громадяни за допомогою несправного лічильника незаконно споживали газ, воду чи тепло.

Навіть якщо такі випадки існували, їх незрівнянно менше, ніж скарг громадян на самих перевіряльників, які зривали пломби, а потім звинувачували в цьому власників квартир. Та й суми можливих збитків мізерні, хоча будь-яке порушення закону, безумовно, неприпустиме.

Натомість витрати всіх громадян на утримання цієї величезної системи виявляються у мільйони разів більшими. Виходить, що через гіпотетичну можливість порушення з боку одиниць репресивний механізм застосовується до всього населення. Ідеї ГУЛАГу живуть і перемагають.

Хоча, за прикладом енергетиків, держава цілком могла б зобов'язати всіх постачальників комунальних послуг самостійно відповідати за облік споживання, технічний стан лічильників, їхню заміну та повірку. Але тоді хтось втратить чималі гроші. Зокрема й ті, що заробляються на всіх цих лічильникових хитрощах.

Так і живемо.

***

P.S. Тож окремий привіт хлопцям на передовій. Від тих, кого вам так бракує поруч в окопах, хто сьогодні непогано заробляє на всіх цих процедурах і водночас має бронювання від мобілізації.