Неправильною дорогою йдете, товариші!

Пшикаємо на комарів, навіть не бажаючи помічати смердючого болота, що їх породжує

Ще тиждень тому я писав про незрозумілу ситуацію в Генпрокуратурі. Але тоді й подумати ніхто не міг, який нехороший подарунок зроблять суспільству не лише пташенята гнізда Генпрокуророва, а й сам головний тато.

Зараз я не про те, що давно назрівало й сталося. Як завжди, головне питання не «хто винен?» — це вирішать доволі швидко, — а друге вічне питання: що робити?

Уже стало правилом, що головних винуватців і шукати не треба. Ось вони! Щоправда, один одразу ж утік, навіть пославши на розвідку поперед себе власну дружину. Усі тікають. Другий не зміг, хоча намагався. А хто зупинятиме? Навіть у НАБУ і САП немає необхідних повноважень, щоб поставити на кордоні потрібні капкани.

Ну, як завжди, пшикаємо на комарів, навіть не бажаючи помічати смердючого болота, що їх породжує. Річ же не в прокурорах чи суддях разом із поліцією та фіскалами. Річ у тім, що вся система управління й досі радянська за своєю суттю. У найгіршому розумінні цього слова: несправедлива, каральна. А паростки капіталізму додали до неї ще один епітет — «продажна».

За 35 років незалежності психологія громадян різних верств суспільства мало в чому змінилася. «Ану подивіться всі! Ось він, негідник, на очах у всіх краде наше добро!» — «А ти ж сам учора виділив собі землю». — «Ні, ну це інше». І так у всьому. Власні такі самі вчинки людина засуджувати не поспішає. А якщо немає осуду себе, то й ставлення до інших стає терпимішим. Це як несуни за брежнєвської доби: крали всі, хто міг, і ганебним це не вважалося.

Наступне, що впадає в око: де коріння всеохопної корупції? Чи не в тих функціях контролю над усім і вся? Саме сидячи на цих функціях, люди наживають статки незрозумілого походження. Для чого потрібен контроль? Для наведення порядку й законності? Ні! Треба просто осідлати потік і відсьорбувати з грошового струмка свою частку. Не забуваючи, що твій струмок впадає в річку, у якої є свій господар і свої контролери. І скільки ж розвелося цих контролерів усього довкола! Головний інструмент — губи. Присмокталися намертво.

Та ще й країна в особі свого керівництва всіляко їм допомагає. Бо сама сидить на берегах великої річки. І теж відсьорбує.

Хто і що може змінити ситуацію? Закони? Але законодавців ретельно добирають під процес годівлі. Неможливо ухвалити закон, який обмежував би всіх.

А може, можна для захисту власних прав звернутися до суду? Вже двадцять п’ятий раз висловлюю підтримку панові Соросу, чиїм фанатом я зовсім не є. Навпаки. Але саме він радив нам ще 30 років тому: хлопці, щойно у вас з’являться перші 10 мільярдів доларів, вкладіть їх усі в реформування судової системи. Не послухали. А тепер про суди навіть не згадують.

Більше за інших у нас реформувалася армія. І то — життя змусило. Про поліцію поки що помовчимо.

І ось у такій ситуації ми знову б’ємо комарів, нехай навіть малярійних. Знову не бажаємо труїти болото. У мене немає жодного ентузіазму щодо того, що на нас чекають зміни. Той, хто годується з державного казана, ніколи не відріже собі губи.

Прокурори не дозволять позбавити себе наглядових функцій. Судді не дозволять позбавити себе свого «самоврядування». Фіскали не відмовляться від принципу «платник винен у всьому». У поліції не зникне принцип: «Для початку ти в усьому винен. Доведи протилежне». У такій країні живемо.

А що Генпрокурор утік, то це дрібниця. Не він перший утік, не він останній.

На початку 1992 року я запитав у високого економічного начальника передового підприємства в передовому, хоч і далекому, районі: «А що зараз треба робити?» Він відповів: «Треба, щоб усе завалилося, і за рік у нас буде інша країна». Я не в сенсі війни. Я в сенсі системи управління. Чи так і боротися з комарами? Але це, якщо перефразувати Леоніда Ілліча, звучить як: «Неправильною дорогою йдете, товариші!»