Музичне розслідування довжиною в 50 років

Серед усіх розмов про політику, так приємно хоч іноді поговорити про музику

Історики кажуть, що в давні часи всі міфи й легенди, а також самі історичні та географічні відомості поширювалися фольклорним методом — від людини до людини, з уст в уста.

Приблизно так само моє покоління в молоді роки отримувало не лише музику, а й інформацію про неї. В Радянському Союзі це просто так не допускалося. Але молодь завжди прагнула новизни. Нова музика, нова інформація. Хочу розповісти історію музичного розслідування довжиною в 50 років.

У 1970 році я був студентом Талліннського політеху. Просто приїхав у зовсім нове для мене місто і просто вступив, набравши 19 балів із 20.

Студентське середовище в Естонії ще пам’ятало дорадянські часи, коли студента, навіть бешкетника, могла приструнити лише спеціальна студентська поліція. Бо доводилося мати справу з нащадками зовсім небідних батьків.

Гуртожиток давали ВСІМ студентам, а музика завжди була на одному з перших місць у колі їхніх інтересів.

Із найновішою музикою теж було простіше, ніж на решті території Союзу. «Вороже» радіо глушили не повністю. Та й Швеція зовсім недалеко — зі своїм «Радіо Швеції зі Стокгольма», як вони гордо себе називали. Кілька годин цілодобового мовлення відводили музичним програмам, які ми із задоволенням слухали. А потім гаряче обговорювали між собою почуте по радіо.

Одного разу, розписуючи «дружню пульку», ми почули в приймачі знайому мелодію в рок-виконанні, але в шаленому темпі. Початок із коментарем ми пропустили. А це був «Танець із шаблями» радянського композитора Хачатуряна.

Але виконання справді шокувало: жорсткий рок, дикий темп. Хто ж це міг бути? Запитали в інших хлопців — сказали, що якесь тріо.

Треба сказати, що музичні чутки (фольклор) створювали уявлення, ніби є Beatles, Rolling Stones і ще з пів десятка рок-гуртів рангом трохи нижче. Сьогодні таке уявлення просто смішне, а тоді це було нормально.

«Так. А хто в нас тріо? Ну, звичайно ж, Cream! Усе, питання вирішене».

Переслухати щось або перечитати просто не було можливості. Ми тоді як догму переказували, що Леннон в Америці сказав, ніби Beatles у світі популярніші за Христа. Коментарів у пресі радянська влада не допускала.

Минали роки, а пам’ять про ту композицію з «Радіо Швеції» збереглася. Але в мене завжди виникало питання: Клептон же грає зовсім в іншому стилі. І ось перед війною на одному рок-форумі я обережно запитав, чи чув хто-небудь про твір Хачатуряна у виконанні Еріка?

Дякую, що мене не висміяли, а спокійно пояснили: Sabre Dance виконували багато музикантів — від Дейва Едмундса до Ванесси Мей.

Сьогоднішні музичні сервіси дають можливість за п’ять хвилин з’ясувати буквально все, що тебе цікавить. За своєю музичною пам’яттю я точно визначив, що 50 років тому ми з друзями слухали тріо Love Sculpture з Дейвом Едмундсом. А тоді ми навіть не підозрювали, що є такий гурт. У 1970 році він розпався.

«Тріо? Cream! Усе».

Сьогодні можна дізнатися, що слова Леннона ми запам’ятали практично точно: Beatles справді були «популярніші за Ісуса». От тільки сказав він це не в Америці, а в Англії. А далі додав, що невідомо, що зникне раніше — християнство чи рок-н-рол. Американський скандал стався вже потім.

Та багато чого сьогодні можна дізнатися з того, про що наше покоління в молоді роки навіть не мало можливості дізнатися!

Час іде вперед. Нове приходить на зміну старому. Але ж нове не народжується з нульової субстанції. А зв’язок поколінь — це і є розуміння тих умов, у яких жило кожне з них.

І сьогодні, серед усіх розмов про політику, так приємно хоч іноді поговорити про музику. Про те, як Ерік Клептон ледь не зіграв Хачатуряна.