Уже 2,5 року, як рідний батько викрав і тримає в заручниках свого сина Федора

Явище «батьківського кіднепінгу», коли один із батьків самочинно змінює місце проживання дитини, а простіше кажучи, викрадає її та утримує без надання можливості бачитися, розмовляти телефоном з іншим

         Рахунок викрадених дітей іде вже на тисячі. А дехто з так званих громадських організацій заробляє на зламаних дитячих долях шалені гроші. Правоохоронці не реагують.

         Кримінальні бійки за дітей

         Кожна історія, яку розповідають мені вбиті горем матері, що звертаються з проханням допомогти повернути викрадених колишніми чоловіками діточок, — це сльози, біль та відчай. А ще це неймовірно болючий удар по дитячій психіці, який може повністю зламати дитячі долі. Від «батьківського кіднепінгу» сьогодні страждають тисячі неповнолітніх дітей, і випадки викрадення стають дедалі нахабнішими, цинічнішими та шокуючими. Дітей викрадають із дитячих садочків та шкіл, біля будинків, під час прогулянок за допомогою найнятих «тітушок». Дуже часто молодики б’ють жінок — мам та бабусь, що гуляють із дітьми, застосовують навіть сльозогінний газ, погрожують холодною та вогнепальною зброєю! Усе це схоже на розбійні напади грабіжників часів бурхливих 90-х минулого століття. І при цьому викрадачам та цим відвертим злочинцям усе сходить із рук, адже поліція та інші правоохоронні органи не реагують на такі випадки. Вони кажуть, що дитину забрав батько, якому чинним законодавством не заборонено брати участь у вихованні дитини.

         Понад 2 роки у «в’язниці» рідного батька

         До мене по допомогу звернулася ще одна потерпіла від батьківського кіднепінгу киянка Людмила Макаревич. Ось уже 2,5 року вона не бачить рідного сина Федора та навіть не може з ним спілкуватися телефоном. Увесь цей час жінка веде запеклу боротьбу в судах за повернення своєї дитини та віддає всі сили і час, щоб хоч якось розворушити поліцію, яка нічого не робить задля розкриття цього злочину та захисту прав малолітнього хлопця.

         Після розлучення у 2015 році Людмила не була проти побачень сина з батьком Кирилом. Він періодично забирав сина на кілька днів, їздив із ним на море, після чого повертав матері. Так було до тих пір, поки на викрадення дитини його не .

         6 червня 2019 року батько приїхав до дому Людмили та взяв сина за домовленістю на один день. Проте цього разу додому хлопця не повернув. Наступного вечора він зателефонував збентеженій матері й повідомив про те, що він разом із хлопцем уже на морі.

Людмила відразу написала заяву до поліції про викрадення дитини та пізніше звернулася до органів опіки з позовом про визначення місця постійного проживання хлопця разом із матір’ю. Натомість чоловік

         Розгляд справи триває вже більше 2 років. Увесь цей час Людмилі не відома адреса проживання її сина. По відеозв’язку спілкувалася з Федором лише двічі під тотальним контролем батька, який забороняв хлопцю казати своїй мамі щось зайве. Батько зробив хлопця справжнім заручником і не пускає навіть до школи. Федір постійно навчається в дистанційному режимі.

         Людмила не втрачає надії повернути сина. Водночас її обурює бездіяльність поліції. Різні слідчі відкрили два однакові кримінальні провадження за статтею 356 ККУ «Самоправство», однак ця стаття стосується виключно юридичних осіб. Усі звернення з проханням перекваліфікувати кримінальні провадження та розпочати слідство за частиною 2 статті 146 ККУ « було проігноровано. Остання надія — на  рішення суду, засідання якого має відбутися найближчим часом.

         Протистояти «батьківському кіднепінгу» потрібно на законодавчому рівні!

         Особисто я переконана, що спільними зусиллями та завдяки широкому висвітленню у ЗМІ й соціальних мережах жахливих випадків батьківського свавілля, Людмила, як і сотні інших убитих горем матерів, котрих у відверто злочинний спосіб позбавили права виховувати власних дітей, нарешті обіймуть своїх дівчаток і хлопчиків. А викрадачі та їхні «покровителі», які заробляють шалені гроші на людському горі та зламаних долях дітей, нарешті опиняться за ґратами, де їм і місце. Адже всі «червоні лінії» вони вже давно перетнули!

         Щоправда, задля цього держава має розробити законодавчий механізм протидії та запобігання цьому жахливому явищу. Як правозахисниця разом із народними депутатами, громадськими організаціями та представниками виконавчої влади майже рік ретельно працюємо над пошуком такого механізму.

         Займаючись тривалий час проблемою «батьківського кіднепінгу», досить глибоко вивчила досвід цивілізованих країн світу. Законодавчий підхід дуже простий і суворий. Держави ЄС, наприклад, вважають злочином викрадення одним із батьків дитини в другого з батьків, якщо в останнього є рішення суду на спільне проживання та виховання сина або доньки після розлучення. Задля початку пошуків та порушення кримінальної справи достатньо лише заяви про викрадення дитини. Найсуворіші закони діють у США та КНР. У Сполучених Штатах Америки строки позбавлення волі за викрадання дитини можуть сягати 15 років і навіть довічного ув’язнення. А в Китаї викрадачу загрожує смертна кара.

         Переконана в тому, що Україна вже давно мала б покінчити з цим жахливим явищем, яке калічить життя тисячам дітей. Я вже не кажу про психологічний стан постраждалих батьків. І зробити це, як на мене, можна лише одним шляхом — визначити самочинну зміну місця проживання дитини одним із батьків кримінальним злочином!

         Держава має захищати дітей, відроджувати сімейні цінності та пріоритети. Неповнолітні громадяни не мають бути заручниками сімейних драм, адже в недалекому майбутньому вони створюватимуть власні сім’ї. І чи будуть у цих сім’ях панувати мир та спокій, злагода, повага один до одного та своїх дітей, залежить саме від держави та її законів. Згодні?