Що день прийдешній нам готує?

3 февраля 2022, 21:56
Владелец страницы
Политический и экономический эксперт
0
31
Що день прийдешній нам готує?

Сьогодні, вкотре отримавши смс про передзамовлення майже за годину до виїзду (такого до нового року і при Порошенку не було), закралася підозра. Яка саме? - мені було мало зрозуміло, але цікавість...

Останнім часом я часто користуюся таксі і скажу вам відверто – це ой як класно. Бо таксист – це та людина, що як губка вбирає в себе зріз інформації, котрої ви не прочитаєте на просторах фейсбук, не побачите в ютуб і не відчуєте, купуючи продукти в супермаркеті. Категорично не сприймаю опис таксистів, як палких прихильників шансону та всезнайків сенсу життя. Кількість їх контактів з найрізноманітнішими представниками соціальних груп можна порівняти з репрезентативною вибіркою соціологів. Різниця лиш в тому, що соціологи не досліджують проблематику, яку ми чуємо від водіїв таксомоторів. Так, вона (проблематика) колоритна, вона не така, вона інша але вона наша.

 

Сьогодні, вкотре отримавши смс про передзамовлення майже за годину до виїзду (такого до нового року і при Порошенку не було), закралася підозра. Яка саме? - мені було мало зрозуміло, але цікавість задати це питання таксисту просто перла зсередини.

 

Вмостившись на заднє сидіння шкоди фабії (як згодом з’ясувалося орендованої та на стадії викупу) я повідомив водія, який зателефонував мені за 40 хвилин до старту, що спізнився я лиш на 2 хвилини. Це ніяким чином не зіпсувало йому настрою. Навпаки - засумував він, що ми їдемо на вулицю Козелецька, а не в Козелець.

 

Місто Козелець Чернігівської області в мене асоціюється з смт Десна, де я провів два роки строкової служби з 90 по 92 рік і спогади звісно не найкращі. Про це я власне і розповів своєму візаві. Як з’ясувалося згодом, він майже мій ровесник - «солдатські чоботи» вдягнув у 92-му, коли я вже дембельнувся. Ми швидко стали на одну хвилю, порозуміли одне одного з пів слова і вирішили в Козелець все ж не їхати – мені не треба, а йому ще «бомбить і бомбить» (таксувати).

 

«Якщо до Нового року я міг легенько підняти в день 100 баксів,  - розповідав він, - то нині почекати клієнта до години часу - це майже норма. Люди неначе вимерли в столиці, а постояти в корці стало за щастя».

 

Про «щастя» стояти в корці він звісно пожартував але по суті одне одного ми зрозуміли, що ситуація складна.

 

«Багато моїх знайомих в січні поїхало на заробітки за кордон або просто виїжджають туди з усіма речами на фоні загрози війни. Такої ситуації, як цього року, точно не було і чим далі тим складніше». – продовжував чоловік. - «В мене бували дні, коли я на 9-у ранку мав на касі до 1600 грн. А нині до десятої вечора мушу «грачувати» аби заробити бодай гривень 500-600. Авто в оренді, правда господар нормальний, домовився авто навіть викупити. Згодом перейду в бізнес-сегмент. І так кожного дня з 05:30».

 

Ми ще добре потеревеніли про голодуху в Десні, про те, як хто служив, про сім’ї, про дітей, про бізнес за рахунок держбюжету, подякували одне одному й розбіглися у справах на оптимістичній ноті, що будемо жити.

 

Нас справді складно поламатЬ (як кажуть в центральній Україні)).

Рубрика "Блоги читателей" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.