«Пандемія рабства»: в Україні зростає кількість трудових невільників

Наслідки зубожіння населення через пандемію даються взнаки. 2020 року приблизно 6 млн українських сімей (40%) відмовляли собі в найнеобхіднішому, майже 500 тисяч сімей (3%) — у їжі - Держстат.

Жнива работоргівлі

         Усі роки Незалежності Україна вважалася Міжнародною організацією з міграції (МОМ) однією з найбільш криміналізованих країн пострадянського простору щодо торгівлі людьми. Лише за офіційною статистикою Держстату, жертвами рабства за останні 30 років стали понад 260 тисяч наших громадян. Проте, якщо ще кілька років тому работоргівці полювали в основному на молодих жінок, яких переправляли за кордон та примушували займатися проституцією (понад 60%), останніми роками, особливо від початку пандемії, «пальму першості» на українському ринку работоргівлі міцно утримує «трудове рабство» (майже 97% за даними МОМ).

         Втративши роботу та основне стабільне джерело доходів, люди намагаються хоч якось прогодувати сім’ї, погоджуючись навіть на відверто ризиковані пропозиції. Цим користуються злочинці, для яких нинішні часи коронавірусної кризи стали справжніми «гарячими жнивами».

         Минулого року Мінсоцполітики зареєструвало 136 постраждалих від насильницької експлуатації. Зокрема, 65 людей примушували брати участь в озброєних конфліктах, 52 опинилися в «трудовій неволі», 10 змушували займатися злочинною діяльністю, 5 жінок — надавати сексуальні послуги. У першому півріччі 2021-го статус постраждалого від рабства отримали 42 громадянина. Проте цей статус, як відомо, надається державою через складну бюрократично процедуру лише тим, хто звернувся до правоохоронних органів. Саме тому, як свідчать профільні експерти, приблизно 80% жертв не звертаються до державних органів.

         Безоплатна та підневільна українська робоча сила користується великим попитом як на «плантаціях» найближчого зарубіжжя (Польща, Німеччина, Чехія, Росія), так і всередині України. За даними МОМ, реальна кількість українців, постраждалих на Батьківщині від работоргівлі, у першому півріччі 2021 року зросла втричі порівняно з усім минулорічним періодом.

         «Пірати» XXI століття

         Схема, за якою людей захоплюють у полон та перетворюють на рабів, майже стандартна. Безоплатну робочу силу злочинці «фрахтують» на залізничних вокзалах, обіцяють офіційне працевлаштування на одному з великих сільгосппідприємств та гідну заробітну платню. Потім вивозять людей до справжніх «концтаборів». Саме так діяла одна фермерська родина, яка використовувала рабський труд на теренах Київської, Одеської та Дніпропетровської областей. У своїх в’язнів «господарі» відбирали телефони, документи, підсаджували на наркотики та змушували працювати по 12–18 годин на добу. «Концтабори» цілодобово охоронялися озброєними «бойовиками» з вівчарками. За спробу втечі або відмову від праці людей нещадно й жорстоко били та катували. Злочинців поліція затримала у вересні поточного року, звільнивши з полону 120 заручників.

         Використовуються також інші механізми. Наприклад, 2017 року Національна поліція України викрила цілу мережу підпільних центрів реабілітації від алкогольної та наркотичної залежності. Злочинці намагалися переконати правоохоронців у тому, що в їхніх закладах вони намагаються вилікувати людей та допомогти почати нове життя. Насправді ж у бідолах відразу відбирали документи та змушували працювати. За відмову жорстоко били. Тоді під час спецоперації правоохоронці звільнили 87 людей.

         Щодо переправляння українських рабів за кордон злочинці використовують роками обкатану схему: спочатку людей вивозять на заробітки до тієї держави, де й обіцяли надати легальну роботу, наприклад, до Польщі. А потім нелегально переправляють до інших країн. Уже там у людини відбирають документи, позбавляючи будь-яких прав, зокрема, на вільне пересування, та змушують «відпрацьовувати зворотний квиток». Найстрашніше в таких випадках те, що юридично людей у цих країнах нема, тому, як правило, їх ніхто не розшукує.

         Ще раз акцентую увагу на тому, які схеми працевлаштування містять загрозу потрапляння в рабство. За даними Мінсоцполітики, минулого року 82% потерпілих злочинці завербували через особистий контакт (на вокзалах, через знайомих тощо). Через оголошення в інтернеті до полону потрапило 11%, через приватні оголошення на вулицях — понад 3%, через агентства з працевлаштування — менше 2%.

         І ще одне важливе зауваження! Хочу розвіяти міф про те, що до трудового рабства потрапляють безпритульні або неблагополучні люди. Це дійсно було так на початку 90-х років минулого століття. Проте на сьогодні «портрет сучасного українського раба» кардинально змінився. Серед визволених минулого року правоохоронцями «трудових в’язнів» 20% мали вищу освіту, 77% — професійно-технічну, 52% — молоді люди віком до 35 років. Тобто загроза потрапити до сучасних «трудових концтаборів», на жаль, стосується кожного українця.

         Порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих

         В Україні достатньо нормативно-правових актів щодо протидії торгівлі людьми. Одним із останніх у 2018 році Верховна Рада України ухвалила Закон «Про внесення змін до статті 149 Кримінального кодексу України щодо приведення у відповідність із міжнародними стандартами». Зокрема, парламент встановив нові строки позбавлення волі за работоргівлю — від 3 до 8 років. За вчинення злочину повторно або проти неповнолітніх осіб — від 5 до 12 років. За продаж дітей у рабство або примусову експлуатацію власними батьками, родичами або опікунами — від 8 до 15 років.

         Натомість через корумпованість судової та правоохоронної систем більшість кримінальних проваджень до суду так і не доходить або винними визнаються зовсім не «королі» злочинного бізнесу, а «пішаки» — вербувальники, посередники, переговорники тощо. Найбільш показова статистика 2019 року: із 306 кримінальних проваджень лише в 22 випадках винні отримали судові вироки.

         Щоб не потрапити до пастки, раджу дотримуватися наступних елементарних правил:

         — намагатися шукати роботу через перевірені агентства;

         — уважно читати умови трудових договорів;

         — зібрати якомога більше інформації про компанію або роботодавця;

         — у разі необхідності переїзду до місця роботи в інше місто або за кордон повідомити про це знайомих та членів родини;

         — не віддавати нікому свої документи;

         — у разі виникнення загрози намагатися якомога швидше звернутися до правоохоронних органів.

         На жаль, порятунок потопаючих в Україні поки залишається справою рук самих потопаючих.