Під виглядом «оптимізації» вишів буде зруйнований інтелектуальний потенціал наці

Міністерство освіти і науки України, просуваючи проект так званої «оптимізації» вищих навчальних закладів, ризикує повністю зруйнувати інтелектуальний потенціал нації.

 Проводитиметься оптимізація на вимогу Світового банку, який дає 200 млн доларів кредиту Україні на укрупнення університетів. За задумом, ті ВНЗ, що виживуть після оптимізації, будуть модернізовані. А «зекономлені» на освіті української молоді кошти підуть на вдосконалення їх науково-технічної бази.

Здавалося б, що такого. Але диявол, як завжди, ховається в деталях. Міністр освіти Сергій Шкарлет уже анонсував, що зі 189-ти державних вищих закладів освіти після «оптимізації» виживуть не більше 80-85-ти. Це означає, що на вулицю викинуть 42 тис. викладачів. Враховуючи конкуренцію за викладацькі місця, влаштуватися на роботу за спеціальністю вони навряд чи зможуть.

Тим більше, що багатьом викладачам ВНЗ, як правило, за 40 років, а в Україні ринок праці відверто ворожий до немолодих людей. Залишиться або працювати за копійки не за фахом, або їхати за кордон на заробітки. Тобто влада власними руками виштовхне з країни освічених людей, а потім буде бідкатися, чому нам так не вистачає кваліфікованих фахівців.

Але безробіттям викладачів все не обмежиться. Знищивши сотню вишів, держава позбавить шансу на вищу освіту людей з невеликих міст та сіл. Бо часто переїзд до столиці чи обласних центрів для них є великою проблемою. Чого тільки вартує винаймати там житло. А освіта біля дому – це шанс здобути професію й реалізувати себе в подальшому житті.

Тепер влада забирає у них надію на краще майбутнє. За скромними підрахунками «оптимізація» позбавить до 400 тис. потенційних студентів можливості отримати диплом про вищу освіту. Ці люди – ще один резерв для міграції.

Найцікавіше, що в Стратегії розвитку вищої освіти в Україні на 2021–2031 роки немає жодного слова про скорочення кількості вищих навчальних закладів. Тобто маємо такий собі «експромт» українських чиновників, які прикриваються вимогами Світового банку. Але є підозри, що у них існує і свій інтерес. Тож алгоритм закриття вишів може бути досить своєрідним – ліквідують не ті, які неефективні, а ті, від знищення яких можна отримати найбільший зиск.

Наразі в медіапростір вже закидають тези про кризовий стан вітчизняної вищої освіти. Про те, що населення України скорочується, а кількість вишів зростає. Про те, що деякі з них перетворилися на фабрики дипломів, які не дають жодних реальних знань та навичок.

Було б безглуздо заперечувати ці та інші проблеми. Але вирішувати їх механічним скороченням кількості ВНЗ – це все одно, що лікувати головний біль гільйотиною.

Україні потрібна не лише модернізація вищої освіти, але й жорсткий контроль за її якістю. І ті навчальні заклади, що не відповідають стандартам, повинні позбавлятись акредитації і їхній статус має понижуватись з університетського до статусу коледжів чи інститутів. Це має бути постійний процес контролю та відбору, ключову роль в якому гратиме Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО).

«Оптимізація» - кардинально інший шлях, що веде освіту до прірви, а не до процвітання. З такими підходами про краще майбутнє для України можна забути, бо саме освічені люди – найцінніший ресурс, що дозволяє державі розвиватися, конкурувати.

Тому сьогодні, поки ще не пізно, уряду слід призупинити перемовини Міністерства освіти зі Світовим банком. А профільному міністру – прийти до Верховної Ради та принаймні проінформувати депутатів про свої наміри з цього приводу. Бо це – тема загальнодержавної ваги і вона не може обговорюватись кулуарно кількома чиновниками. Необхідно провести широкі консультації з викладачами та науковцями, врахувати їхню думку. Нарешті, звернутися до громадського сектору, аби дізнатися його позицію. Тобто до процесу ухвалення остаточного рішення повинні бути залучені максимально широкі суспільні кола, бо йдеться про вибір стратегічного шляху для України! Від цього залежить майбутнє нашої молоді.