Безробіття – справжнє національне лихо, що руйнує фундамент держави. За останній рік близько мільйона людей звернулися до Служби зайнятості. Але це далеко не всі українці, які втратили роботу. Через величезну тінізацію економіки (кожен п’ятий працює неофіційно) з’ясувати справжні масштаби проблеми неможливо. Але вона безсумнівно настільки масштабна та глибока, що неухильно наближає нас до катастрофи.
Сьогодні офіційний рівень безробіття – 10,5% - найвищий за останні чотири роки. На одну вакансію претендують шість безробітних. У чому причина такого стрибка? По-перше, це політика локдаунів, яку проводить влада. Вона не спромоглася налагодити масштабну кампанію вакцинації проти коронавірусу і за таких умов просто примусово закриває підприємства під час спалахів COVID-19. За 15 місяців карантинних обмежень бізнес зазнав збитків більш як на 370 млрд грн. А без постійної роботи опинилися понад 2 млн українців. На жаль, з високою вірогідністю вже цієї осені ми побачимо повторення такого сценарію і тоді рівень безробіття зросте ще більше. По-друге, вся економіка демонструє суттєвий спад і це відображається, в першу чергу, на наявності робочих місць. У 2020 році ВВП України знизився на 4,2% і є підстави вважати, що тенденція продовжиться і цьогоріч. По-третє, влада постійно практикує викачування ресурсів з малого та середнього бізнесу, які є головними роботодавцями. Разом вони забезпечують 73% робочих місць.
Крім безробіття українців надзвичайно демотивують низькі зарплати. Якщо в сусідній Польщі некваліфікований заробітчанин може заробляти 26-45 тис. грн., то середній заробіток по Україні становить лише 13,5 тис. Тому не дивно, що наші люди масово їдуть за кордон в пошуках кращого життя. Їм ніколи чекати 30-40 років поки зарплати України та Польщі зрівняються, як обіцяє влада. Людям потрібно вже сьогодні годувати свої родини та ставити на ноги власних дітей.
У 2020 році на заробітки виїхало до 3 млн. українців. І це в розпал пандемії коронавірусу, коли діяли безпрецедентні обмеження на пересування з країнами Євросоюзу! Тобто динаміка порівняно з доковідним часом не зменшилась, а залишилась сталою.
Найгірше, що країну масово залишає молодь. Станом на 2020 рік рівень зайнятості людей у віці до 24 років становив лише 25,9%. Молоді люди їдуть з дому і часто не планують повертатися. Для них важливо не лише отримувати гідну винагороду за свою працю, але й мати кращі стандарти життя: якісну освіту та медицину, комунальні послуги, безпеку. Нічого з цього наша держава сьогодні не може їм дати.
За даними соцопитування Центру аналізу та соціологічних досліджень Міжнародного республіканського інституту (МРІ), серед молоді віком 16-35 років 40% хочуть виїхати за кордон. Постійно там проживати бажають 39% молодих людей віком 13-35 років. Такі цифри – це вирок діючій владі з її недолугими обіцянками створити 500 тис. робочих місць та вчинками, які прямо суперечать подібним деклараціям.
Одна з причин, чому молоді українці не бачать майбутнього вдома – відсутність профорієнтаційної роботи. В школах дітей не готують до вибору професії, а у вузах навчальні програми настільки відірвані від реальної економіки, що співіснують з нею ніби у паралельній реальності. В результаті випускник з дипломом про вищу освіту просто нікому не потрібен. Він викинутий на узбіччя ринку праці та змушений шукати роботу за копійки, аби накопичити бажаний досвід та мати перспективу на майбутнє.
А ще Україна надто легковажить трудовим потенціалом жінок. Сьогодні вони – це 52% населення та 47,4 % робочої сили. Жінки більш вразливі до безробіття, особливо в умовах пандемії. Саме вони складають 57% громадян, які сидять без роботи. Крім загальних проблем з працевлаштування, мають свої специфічні труднощі. Жінки, які пробули в декреті три роки і не мають куди повертатися на роботу, починають в кар’єру спочатку. Існує величезний дефіцит дитячих садочків і тому неможливо відновити свою трудову діяльність через виховання дитини. Негнучкі графіки не дозволяють жінці приділяти достатньо уваги сім’ї і їй доводиться обирати між родиною та роботою. В результаті 44% українок у віці 15-70 років є економічно неактивними. Тобто вони не працюють, не сплачують податків, не роблять свого внеску в зростання ВВП. Їхня купівельна здатність надзвичайно низька і не може позитивно впливати на економіку.
Отже, проблема безробіття складна та системна. І для її вирішення потрібна стратегія стимулювання зайнятості, як частина нової концепції залучення інвестицій в економіку. Саме такою сьогодні є вимога Жіночого руху «ЗА МАЙБУТНЄ» до влади. Слід врахувати такі аспекти, як створення нових робочих місць, пропозиція конкурентних зарплат, вирівняння оплати праці в так званих «чоловічих» та «жіночих» професіях, розбудова соціальної інфраструктури, як запорука працевлаштування жінки, профорієнтація молоді та гарантоване перше робоче місце. Результатом реалізації напрацювань буде кардинальна зміна настроїв українців. Коли з’явиться відчуття впевненості у завтрашньому дні, коли вдома працювати стане краще, ніж поневірятися в чужих краях, коли працю людей цінуватимуть і вони знатимуть, що не залишаться без засобів до існування.
Декому така картина майбутнього може здатися ідилічною, але насправді вона досяжна. Найважливіше, аби влада проявила політичну волю та правильно розставила пріоритети. В Україні достатньо енергійних, талановитих, працелюбних людей, аби змінити її на краще і цей потенціал обов’язково треба звільнити та спрямувати у вірному напрямку.