Підходи до освіти в Україні не змінювалися ще з часів СРСР. Освітній процес, на жаль, відірваний від потреб ринку праці та економіки. Адже не відбувається методичного аналізу та перегляду освітніх програм. А багато освітніх закладів мають недостатню матеріально-технічну базу, неефективне управління, брак спеціалістів, низьку якість менеджменту. Освітяни страждають через низьку оплату праці.
Ці та інші важливі проблеми повинна була б ліквідувати освітня реформа. Однак суттєвих і реалістичних змін вона не принесла, ситуація на краще не змінилася. Нововведення не стали тією рушійною силою, яка покращила б якість освіти. Це ми можемо яскраво побачити, орієнтуючись на результати цьогорічного ЗНО, яке експерти вважають провальним, особливо серед учнів із сільської місцевості. Саме у результатах зовнішнього незалежного оцінювання, і не тільки цьогорічного, а за останні кілька років можна спостерігати прірву в якості освіти сільської і міської. Відтак, цьогоріч не склали ЗНО з історії України – 18% учнів, з української мови та літератури – 7,96%, з української мови – 7,45%, з математики – третина (31,11% учасників)!
Одночасно в регіонах загострюється кадрова проблема в школах. Через низьку оплату праці, складні умови, молодь, навіть закінчуючи педагогічні вузи, не поспішає йти працювати у школи, а особливо - сільські.
Міносвіти стверджує, що з 2014 року кількість вчителів в середніх школах зменшилася на 6,4%. Якщо так піде далі, вже через 10 років в селах не буде кому навчати дітей.
Також великою проблемою в середній освіті на сьогодні залишається закриття шкіл. Однак, важливо зазначити, що скорочення кількості шкіл було однією з вимог Міжнародного валютного фонду до України для отримання чергового кредиту. І цей удар в основному торкнувся громад, адже в кожній з них освітні послуги в середньому стосуються не менше 30% населення. Крім того, в середньому освітня сфера забезпечує кожне третє робоче місце в громаді. А отже скорочення кількості шкіл – дорівнює збільшенню кількості безробітних.
Хоч якось компенсувати закриття шкіл мали б великі опорні школи, вибір місця, де має бути опорна школа, а також фінансування лягло на плечі місцевих бюджетів. Тому в периферії стали масово закривати невеликі школи, мовляв, утримувати не вигідно. Що ж, це правда, навантаження на громади величезне, втім, держава не подумала про наслідки, які принесе з собою освітня реформа і закриття шкіл.
Чому ми впроваджуємо реформи швидкома? Чому, при закритті шкіл, здебільшого сільських, ніхто не аналізує низку важливих факторів, як, наприклад: транспортування школярів, якість доріг, час, який діти мають перебувати в дорозі та інше? До того ж часто школа - це єдиний об‘єкт соціальної сфери у селі. А її закриття - справжня трагедія для місцевих жителів.
Чому до проблеми не підходять комплексно? Звичайно, утримувати адмінперсонал, вчителів, технічний персонал невигідно, якщо мала кількість учнів. Однак є й інша сторона. У реформі є норма, яка передбачає, що перш ніж закрити школу, мають відбутися громадські слухання. Люди - зазвичай проти. Однак хто ж їх проводить ті слухання, звичайно, ніхто. У нас існує величезна проблема з мережею шкіл і цей закон не дає відповіді на питання, що з цим робити.
Така ситуація по всій країні. Уряд повинен негайно переглянути програму оптимізації середніх шкіл, бо від цього залежить наше майбутнє! Тільки комплексний підхід може регулювати це питання, а поки доводиться сподіватися на адекватність рішень місцевих громад, бо держава неспроможна контролювати цей процес!