В Україні віддзвонили «останні дзвоники» і десятки тисяч випускників, після складання ЗНО вийдуть зі школи у «вільне плавання» дорослого життя. Чи буде воно успішним? Це багато в чому залежить від того, що дала дитині школа. Чи було це лише механічне зазубрювання фактів, формул та правил. Або ж – вміння мислити, робити правильний вибір, адаптуватись та відповідати за свої вчинки. Ключовим для старшокласників є саме вибір майбутньої професії та підготовка до неї ще в стінах рідної школи.
Ми живемо у дуже мінливому світі. Експерти прогнозують, що за 10-20 років зникне до півсотні професій і виникнуть нові, невідомі нам досі. Але система освіти України не готова до таких разючих та швидких змін.
Закон України «Про освіту» передбачає, що старші класи – це профільна школа, де діти робитимуть акцент на тих предметах, які знадобляться їм в майбутній професії. Вона мусить бути інклюзивною, вільною від соціально-психологічних та гендерних стереотипів.
Аби відповідати на виклики часу, потрібно інтенсивно розвивати кар’єрне планування в школі. Адже фахівець в цій галузі може побачити те, чого не помічає навіть сама дитина. Він нівелює тиск суспільних стереотипів та відкриє шлях справжнім схильностям учня.
Але діагностика у сфері професійної орієнтації учнів – інструмент, яким, на жаль, в Україні володіють далеко не всі. Правильно поставити запитання – це вже половина справи. Це допоможе підібрати ключ до свідомості дитини, він відкриває її потенційні можливості та дозволяє спрямувати зусилля в потрібне русло.
У профорієнтації важлива участь психологів, кар’єрних консультантів, соціальних педагогів. Ці люди мають бути компетентними, фаховими і досвідченими, бо їхня помилка або дилетантство може надто дорого коштувати дитині. Тому слід готувати таких професіоналів. І не лише в інститутах післядипломної педагогічної освіти, але й «з нуля» в якості окремої спеціальності. Також треба розробляти нові діагностичні методики для профорієнтації, бо діючі створені ще на початку 90-х років минулого століття і вже морально застаріли.
Нова українська школа (НУШ), яку впроваджують вже кілька років, хоча й модернізує освіту, але не встигає за потребами часу. Наразі Концепція профорієнтації НУШ лише проходить стадію громадського обговорення і буде доопрацьована в Інституті розвитку освіти.
Але вона виходить із застарілого правила про те, що професію обирають раз і назавжди. А реальність тепер зовсім інакша. Дитині не лише треба визначитись на початковому етапі, але й бути готовим адаптуватися до зміни правил гри на ринку праці в майбутньому. Посилення адаптивного компоненту надважливе, бо, можливо, дітям, які сьогодні закінчили школу, доведеться змінювати професію щонайменше разів п’ять за своє життя.
І тому впровадження в школі ще одного курсу на кшталт «Вступ до професії» справі не допоможе. Це суто формальний підхід, він характерний для пострадянської освіти, але навряд чи зробить людину успішнішою.
Концепція НУШ, серед іншого, рекомендує громадам відкривати профорієнтаційні центри і це дуже важливо. Бо таким чином керівництво громади допоможе знайти дітям роботу на своїй малій батьківщині. Їм не треба буде їхати на заробітки в столицю і тим більше за кордон. Такі центри навчатимуть як дітей, так і дорослих, що потребують перекваліфікації. Там також мають працювати висококласні спеціалісти, які знають свій регіон і розуміють його потреби в трудових ресурсах. Кілька громад можуть навіть домовитись, аби створити такий центр спільно.
Оскільки профорієнтаційні центри створюються органами місцевого самоврядування, депутати партії «ЗА МАЙБУТНЄ» в радах громад вже почали роботу в цьому напрямку. Там де це можливо ми ініціюємо їх утворення, належне фінансування та кадрове забезпечення.
Як людина, яка фахово займається питаннями рівних прав жінок та чоловіків, вважаю цю складову особливу важливою для профорієнтації. Зокрема, треба відкрити дівчатам шлях до STEAM-професій – природничих наук, технологій, інженерії, математики. У вузах з цих спеціальностей суттєвий недобір, але його можна подолати, якщо ми знімемо усі упередження.
Тож професійну орієнтацію треба будувати як чітку систему, де не першому місці інтереси дитини, можливості самореалізації та адаптації. Від успіху цієї справи залежить доля країни, бо сьогоднішні випускники через 10-20 років визначатимуть її майбутнє.