Зеленський, Тимошенко, Порошенко та Бойко: політичне меню від топ-політиків

Дуже часто ми говоримо про політиків або розбираючи їх заяви, або в контексті соціологічних рейтингів. Це до певної міри звужує предмет розгляду, обмежує нас певними рамками.

Дуже часто ми говоримо про політиків або розбираючи їх заяви, або в контексті соціологічних рейтингів. Це до певної міри звужує предмет розгляду, обмежує нас певними рамками. Я ж пропоную ширше поглянути на діяльність топ-політиків, а саме на їх тактику, як вони борються за електорат, що змістовно роблять й пропонують, та що їм та нам це може дати в підсумку.

Однією з проблем, властивих представницькій владі (коли ми голосуємо за певних політиків/політичні сили та делегуємо їх представляти й відстоювати наші інтереси) є необхідність нести певні витрати (фінанси, час), якщо ми хочемо відстежувати поведінку наших представників. Щонайменше, ми маємо витрачати час на читання новин чи пошук іншого способу отримання інформації про їх діяльність. Особливо це варто робити у міжвиборчий період, адже перед виборами всі політики дуже «м’які та пухнасті» й зі шкіри лізуть, щоб нам сподобатись. І якщо попередньо ми не надто ретельно слідкували за роботою політиків, то ми стаємо чудовою мішенню для маніпуляцій та навіювань. Тож, щоб цього не допустити необхідно постійно тримати руку на пульсі, щонайменше, наших політичних улюбленців.

Почнемо з політика № 1 в Україні – Володимира Зеленського. Про його діяльність напевно найбільше знають українці, бо він представник влади й знаходиться під постійним прицілом ЗМІ. Зараз у фокусі його уваги знаходяться зовнішні відносини та оборона, як і прописано в Конституції. До загострення подій на Сході та стягування РФ військ до наших кордонів Зеленський більше переймався внутрішніми проблемами, зокрема активним використанням РНБО то для боротьби з «п’ятою колоною» (санкції проти Козака та Медведчука), то зі зрадниками (санкції проти правоохоронців та військових, які втекли до РФ та позбавлення їх військових звань), то з компаніями, які недобросовісно видобувають надра, то з контрабандистами, які позбавляють державний бюджет сотень мільярдів гривень щорічно.

Тепер же Зеленський активно веде переговори з західними партерами щодо підтримки нашої країни в протистоянні з РФ, а також намагається організувати прямі переговори з президентом РФ Володимиром Путіним. І тут він вдало балансує між позиціями українців, які виступають за сильну Україну, яка не ведеться на погрози РФ й має підтримку з боку США та ЄС, та українцями, які вважають, що прямі перемовини з Путіним є бажаними та можуть бути ефективнішими, ніж інші формати. 

Підтвердженням тримати цей баланс також є пропозиція Зеленського щодо розширення Нормандського формату і залучення до переговорів представників США, Великої Британії та Канади. Пропозиція сама по собі не нова, але зараз світова кон’юнктура змінилася і стала більш загрозливою для РФ. Тобто простою мовою Президент України говорить, що готовий говорити з Путіним напряму, але якщо такого діалогу не відбудеться, або він буде неконструктивним, то наступним кроком буде збільшення тиску на РФ шляхом залучення до переговорного процесу не надто дружніх Росії та потужних світових гравців. Навряд чи Путін злякається такого повороту подій, але так чи інакше буде зважати на це, особливо в ситуації, коли вже й у Європі заговорили про секторальні санкції, відключення від SWIFT тощо.

Знайти компроміс на прямих переговорах з Україною може бути бажанішим результатом для Путіна, адже ніхто не буде тоді казати, що він піддався тиску Заходу, а навпаки проявив «мудрість» чи «добру волю». Безумовно, Путін буде намагатись тиснути на Зеленського, вважаючи його слабким перемовником, але перевагою нинішнього українського президента є його нестандартність, адже він не схожий на всіх тих політиків, з якими Путіну доводилось мати справу до цього. Плюс Зеленський чітко артикулює первинність безпекового компонента, який є наріжним каменем для значної частини українського суспільства, навряд чи він від цього відступиться попри будь-які хитрощі Путіна. Занадто багато поставлено на кону у внутрішній політиці.

Виклики, які наразі стоять перед Зеленським є дійсно значними, а ще більшою є ціна потенційної помилки, але поки йому вдається і тримати удар, і зберігати конструктив.

Здавалося набагато комфортніше наразі перебувати в опозиції, адже тягар відповідальності за державні рішення не на твоїх плечах. Переважно завдання опозиції зводяться до критики й переконання розчарованих в тому, що «ці» не можуть, а «ми» – зможемо. Це лейтмотив будь-яких опозиціонерів, але в українському розрізі все ж таки присутні певні тактичні конотації.

Наприклад, Юлія Тимошенко взяла собі на озброєння стратегію конкретних справ. Спочатку вона домоглася включення до переліку опорних Васильківської міської лікарні, що дало цьому закладу охорони здоров’я можливість претендувати на збільшення фінансування. Також вона вирішила використати інструмент всеукраїнського референдуму для визначення позиції українців щодо таких чутливих питань як продаж земель сільськогосподарського призначення, продаж стратегічної власності, продаж газу власного видобутку населенню, легалізації грального бізнесу та легалізації марихуани.

Топ-темою для неї сьогодні є продаж землі. Окрім підготовки референдуму щодо цього питання, вона намагається розв’язати конкретні проблемні кейси, які вже існують. Наприклад, вона взялася допомагати «Новоселицькому» кооперативу, який створили фермери Київської області і який до недавнього часу успішно функціонував, але на заваді стали рейдери. За словами Тимошенко, до цієї рейдерської атаки причетний нинішній очільник аграрного комітету Микола Сольський. Вона намагається показати, що ще немає ринку землі, але вже є безліч проблем, які в кінцевому підсумку можуть призвести до втрати землі фермерами і її переходу до рук латифундистів. Той же Сольський має у власності 51 тисячу гектарів сільськогосподарської землі. Наразі Тимошенко намагається допомогти членам «Новоселицького» кооперативу відстояти свої права в суді, який вже рік не може приступити до розгляду справи по суті. А за цей час фермери втратили врожай, техніку та 11 мільйонів гривень, які зникли з їх рахунків. Подивимося чи зможе статус народного депутата допомогти зрушити Тимошенко цю справу з мертвої точки.

Тож Юлія Володимирівна руйнує звичний образ українського опозиціонера, який просто критикує й чекає «факапів» влади, а йде по лінії конкретних справ, які можливо не є масштабними, але можуть допомогти продемонструвати конкретний результат й допомогти конкретній групі людей.

А от до традиційних опозиціонерів можна віднести Петра Порошенка та Юрія Бойка, які послідовно дотримуються своєї «відкатаної» риторики, хоча фокус звичайно в них дещо відрізняється. 

Так, Петро Порошенко наразі сфокусований на критиці влади в контексті боротьби з коронавірусом. Зокрема вимагає від влади пояснень щодо того, чому когось начебто вакцинують без черги, пропонує антиковідний план дій, загалом критикує дії уряду і вимагає його відставки. При цьому Петро Олексійович забуває, що нинішній стан медичної системи багато в чому є наслідком реформи Супрун, яка була реалізована за його президентської каденції. В контексті боротьби з пандемією Порошенко організовує роздачу продуктових наборів українцям, в першу чергу літнім людям та багатодітним сім’ям, які звичайно складаються з продукції «Рошен» та інших підприємств родини Порошенко. Залишаться вірним собі Петро Олексійович і в антипутінській риториці, який за його словами «буде нести відповідальність за усі злочини його режиму». Щоправда, відкритим залишається питання: «вітаючи» Путіна з вироком чи буде Порошенко тиснути йому руку та обіймати?

В цілому дії та риторика Порошенка залишаються майже незмінними протягом двох років, хіба що в останній рік додалася тема коронакризи. Наразі його головна тактика – чекати «факапів» влади та намагатися здобути на цьому електоральних дивідендів. Його ситуація погіршується тим, що останніми діями (зокрема, закриття каналів Медведчука) Зеленський заходить на його електоральне поле і за умови збереження Порошенком статусу-кво у своїх діях та риториці він може втратити частину своїх прихильників, для яких Зеленський може стати сильнішим борцем з Путіним. Або Зеленський створить вікно можливостей для інших політиків, наприклад Кличка чи Притули, які можуть спробувати посунути п’ятого президента з його традиційної електоральної ніші, адже монополії на боротьбу з Путіним відтепер немає.

Доволі прогнозованим у своїх заявах та діях залишається і Юрій Бойко. Він традиційно виступає за мир та пропонує себе в якості перемовника з «усіма сторонами конфлікту». Також Юрій Анатолійович виступає за відставку уряду, який, на його думку, відповідальний за провал у боротьбі з епідемією. Традиційні теми Бойка-опозиціонера – тарифи, пенсії, безробіття – теж нікуди не діваються, говорить про них він і у своїх відео-блогах і під час ефірів.

Водночас варто зазначити, що Бойко у порівнянні з Медведчуком не використовує у своїй риториці проросійські наративи. Він не говорить про російську вакцину чи зовнішнє управління, він повністю зосереджується на внутрішньоукраїнських питаннях, в першу чергу на соціальній незахищеності українців. Все ж таки чітко видно вододіл між групою Бойка-Льовочкіна та Медведчука, який останнім часом повністю зник з політичного порядку денного та взагалі нічого нового не генерує. Це безумовно є наслідком дій Зеленського, який створив Медведчуку стільки проблем, що йому не до політики.

Загалом політична тактика Бойка є доволі сталою і це може зіграти з ним злий жарт, адже електоральне поле ОПЗЖ планує зачистити під свій проект група Ахметова. Новинський та Ахметов планують запустити новий політичний проект з новими молодими політиками на кшталт мера Маріуполя Вадима Бойченка. Цей проект має вибити з біло-блакитної ніші ОПЗЖ, яка втратила найцінніший ресурс – доступ до медіа, без якого боротись за уми мешканців південного сходу України буде вкрай важко. Тому Юрію Бойку треба буде визначатись, чи йде він власним шляхом, створюючи свій окремий політичний проект, чи шукає партнерства з Ахметовим, чи тоне разом з Медведчуком. Думаю, що партнерство з Ахметовим для Бойка та Льовочкіна буде оптимальним варіантом, але переговори між цими групами ніколи не були простими.

Ось основні страви, які пропонують скуштувати українцям топ-політики. За декілька місяців зробимо новий огляд та подивимось на динаміку їх «кухарської» майстерності.