Захист прав жінок сьогодні стає мейнстрімом. А це означає, що поряд з реальними активістами та небайдужими людьми з’являються ті, хто лише прикриваються цими гаслами для досягнення зовсім інших цілей.
У Реєстрі громадських об’єднань десятки тисяч різноманітних регіональних, місцевих та всеукраїнських ГО, які так чи інакше проголошують свою причетність до жіночого руху. Здавалося б можна цьому радіти, але насправді не все так просто.
Дослідження інституційної спроможності жіночих громадських організацій, яке відбулось в 2020 році, продемонструвало, що громадський сектор, який відстоює права жінок, чисельний, але слабкий.
Багатьом ГО бракує стратегічного бачення, а також продуманої тактики досягнення мети. Організаційна структура здебільшого формалізована, а моніторинг ефективності проектів взагалі не в пріоритеті. Кадровий ресурс дуже обмежений і через навантаження, яке лягає на кістяк організації, часто відбувається емоційне вигорання мотивованих активісток. Слабкою є взаємодія з цільовими групами – тобто з тими людьми, на благо яких громадські об’єднання працюють. Це призводить до дивної ситуації, коли проекти жіночих організацій не надто цікаві більшості жінок, бо не співпадають з їхніми інтересами.
Таким чином, у кращому випадку такі ГО час від часу здійснюють певні акції на грантові кошти. А в період відсутності фінансування впадають у «сплячку». У гіршому випадку – такі організації існують лише на папері та в реєстрах Мін’юсту і до реального життя не мають жодного стосунку.
Жіночий рух «ЗА МАЙБУТНЄ» з самого початку будувався так, аби уникнути таких ризиків і помилок. Ми не ставили вимог щодо віку, професії чи партійності наших потенційних соратниць. Ми одразу створювали міцні осередки в обласних центрах і поширювали свій вплив на менші міста та села. Ми робили ставку на активних жінок, які вже мають певний бекграунд громадської діяльності. Ми не чекали манни з неба, а з самого початку розробляли корисні для жінок проекти, які можна реалізувати на місцях. А головне – у нас є цілісне бачення мети: країни рівних можливостей, свободи вибору для всіх, справедливої економіки та доступної інфраструктури.
Після зміни виборчого законодавства, понад 100 тисяч кандидаток були зареєстровані в списках політичних партій і взяли участь у місцевих виборах-2020. Вчорашні громадські активістки побачили, що треба йти у владу, аби реалізувати свої задуми та плани. Наразі у великих містах до 30% депутатів – це жінки, а в обласних радах – до 28%.
Такий тренд змусив старих політиків змінити риторику та на словах підтримати вимоги жінок. Але на ділі майже нічого не змінилось. У Верховній Раді 9-го скликання, де жінок наразі 21%, надто мало законопроектів, які спрямовані на реальний, а не декларативний захист їхніх прав.
Винятком є робота депутатської групи «ЗА МАЙБУТНЄ». Лише за останній рік вона згенерувала низку важливих проектів законів, деякі з яких уже ухвалені.
- законопроект № 3427 щодо протидії дискримінації в рекламі за ознакою статі (ухвалений в першому читанні);
- законопроект №5134 щодо посилення кримінальної відповідальності за торгівлю людьми;
- законопроект №3036а щодо соціального захисту працівників державних та комунальних закладів освіти;
- законопроект №3908 щодо збільшення адмін відповідальності за вчинення домашнього насильства;
- законопроект №4174 щодо забезпечення рівних можливостей у сфері праці;
- законопроект №4175 щодо кримінальних правопорушень проти статевої свободи, статевої недоторканості особи та домашнього насильства.
Важливо, аби проблемами жінок переймалися на ділі так само, як на словах. Бо наразі бачимо, як жіночі крила, що розправилися перед виборами, так само швидко поникли, бо у міжвиборчий період відпала потреба у декораціях.
Жіночий рух «ЗА МАЙБУТНЄ» лише нарощує темпи та масштаби діяльності. Ініціює нові проекти та розширює вже існуючі. Курси самооборони «Жіночий десант», відкриття центрів соціально-психологічної реабілітації учасників бойових дій, створення служб у справах дітей при новостворених ОТГ, відкриття мережі притулків для жертв насилля, протидія грабіжницьким комунальним тарифам – це далеко не повний їхній перелік.
Тому розібратися у тому, хто є справжнім захисником прав жінок, а хто імітатором дуже просто. Треба подивитися на результати роботи і оцінити їх з точки зору користі для пересічної жінки, яка мешкає в місті, містечку чи в селі.