ФОРМАТ/НЕ ФОРМАТ: ХТО З ПОЛІТИКІВ В ТРЕНДІ НА МІСЦЕВИХ ВИБОРАХ 2020?

Місцеві вибори набирають обертів. Все більше політиків включаються в боротьбу й прагнуть здобути прихильність виборців різноманітними засобами.

«Нові обличчя» не є трендом цьогорічних передвиборчих перегонів, адже самі «Слуги народу» як яскраві представники цієї когорти, заговорили про необхідність залучення професійних та авторитетних кандидатів. Попри це, сьогодні вимальовується тенденція до підтримки так званих «неформатних» політиків, які не використовують чиновницькі манери й не спілкуються з виборцями відшліфованими фразами, а також не асоціюються зі старими політичним класом, який від виборів до виборів бореться за владу десятиліттями й не пропонує нічого нового. Тобто є запит на новизну, але з професійним бекграундом або хоча б з інтелектом, а також простоту та безпосередню близькість до виборців. Політичні технологи, напевно, це розуміють добре, але з огляду на виборчу кампанію, що розгортається, є проблеми з поєднанням всіх компонентів в один органічний образний ряд.

Безумовно, кожен кандидат прагне асоціювати себе зі своїм електоратом постійно нагадуючи, що він такий як ви, живе поруч з вами та має ті ж проблеми. Але тут на перше місце виходить органічність, тобто збіг задекларованого та реального сприйняття кандидата виборцями. Наприклад, якщо з тебе технологи ліплять ерудита, а тобі важко вимовляти складні мовленнєві конструкції, то тобі ніхто не повірить. Або, якщо кандидата намагаються представити «господарником», а він все життя працював «білим комірцем», то шанси таким чином здобути електоральну підтримку в нього теж мінімальні.

Наприклад, кандидат в мери Києва Ірина Верещук прагне зблизитись з виборцем граючи на полі тролінгу («підбадьорити мости») та хайпу (польоти з парасолькою), але переглядаючи програми з її участю, а не лише дивлячись на борди та ролики, вона більше сприймається як вчителька, яка навіть відповідним чином тримає руки в замочку. Тобто є дисонанс між тим якою її намагаються представити киянам та тим, якою вона є насправді – спокійною та врівноваженою й не дуже жартівливою. Крім того, її помітний акцент, характерний для західних регіонів, ріже вухо багатьом киянам, яким ближча літературна українська мова. Такий образ більше підходить для Олега Філімонова, який балотується від СН в Одесі. У його виконанні тролінг та хайп буде сприйматись на ура. Тут також можемо згадати й Борислава Березу, який несподівано вирішив приміряти на себе образ головного борця за екологію, при чому не маючи жодного бекграунду у цій сфері.

Прикладом органічного образу можна вважати фігуру Геннадія Кернеса, який ні на йоту не відходить від іміджу «Гепи», який в кишеню за словом не лізе й може бути різким у висловлюваннях навіть з керівником ОДА. Також органічно виборцями сприймається розкутий  образ Андрія Пальчевського. Він час від часу також вдається до різких висловлювань, зокрема і в спілкуванні з журналістами, але водночас демонструє ерудицію та високий інтелект. Виборці не асоціюють його з чинною владою, що дає йому можливість підбирати протестний електорат. Одночасно його манера спілкування з людьми формує в електорату так званий образ «іншого нового». Це дає йому змогу отримувати нових прихильників серед тих людей, які розчарувалися в молодих політиках, але не готові голосувати за старі політичні еліти. В цьому контексті вдалим був крок Пальчевського з виходом до простих людей. В рамках кампанії він почав жити у різних районах столиці у звичайних панельних домах, щоб дізнатися, з якими проблемами стикаються люди.

Підсумовуючи, можна констатувати, що сьогодні в тренді запит на «неформатних» політиків з інтелектуальними здібностями, які демонструють розуміння наявних проблем, але водночас близькі до виборців й прості в спілкуванні з ними. Головно проблемою тут виступає органічність, адже не всі охочі здатні задовольнити цей запит.