Рік потому: дума-ЛИ, що буде краще

Як себе змусити не написати кілька речень про знакову подію, річницю якої ми відзначаємо сьогодні – рік після другого туру президентських виборів?

Важко, бо сподівання, котрі мав і я, можливості нового вікна в українській політиці змарновані і втрачені безповоротно. Те, на що українці покладали надію, не справдилося за рік і не справдиться за два. Хоча до двох варто їм (владі) ще й добути.

Чимало моїх колег знаходить якість позитивні моменти (не можу сказати «речі», бо вони мають бути системними аби відповідати цьому визначенню), намагаються висосати з пальця позитив і препіднести це, як велике досягнення Зекоманди. До прикладу:

- звільнення полонених. Великий і жирний плюс, а далі?

- відновлення Нормандського формату. Плюс, а далі?

- ухвалення закону про імпічмент, який на практиці реалізувати неможливо. Плюс, а далі?

- так звана «земельна реформа». Плюс, а далі?

- скасування депутатської недоторканності, котрим по суті унеможливили притягувати до відповідальності нардепів. Плюс, а далі?

- запуск роботи антикорупційного суду, який не виніс жодного вироку проти топ-корупціонерів. Плюс, а далі?

- закриття грального бізнесу. Ладно, плюс, а далі?

- скорочення суддів Верховного суду України, яку преЗедент вважає судовою реформою. Плюс, а далі?

- «свій в дошку» генеральний прокурор, якого вже й зняти встиг. Плюс, а далі?

- новий-старий виборчий кодекс, який узаконив партійну корупцію. Плюс, а далі?

- повернута кримінальна відповідальність за незаконне збагачення. Плюс, а далі? Хто сидить? Де посадки?

- збудовані КПП на лінії розмежування. Плюс, а далі це новий кордон?

- введено відповідальність за кнопкодавство. Плюс, а хто покараний?

- «реформовано» НАЗК, прокуратуру, НАБУ, ДБР. Плюс, а далі?

Список можна продовжувати, до безкінечності. Бо КОЖНЕ ухвалене рішення не несе в собі ніякого смислового навантаження та практичної користі для країни. ЖОДНЕ!!!

Чому так? Бо правлять неофіти. Поряд з тим я знаю особисто чимало кого з цієї команди – це фахівці своєї справи, часом навіть не з однією вищою освітою, котрі або мовчать сховавшись за депутатським значком чи посадою або намагаються зіграти щось на позитиві. Мотивація в кожного з них своя. Мабуть. Але правди заради їх не допускають до розробки проектів рішень. Їх просто змушують готові рішення ухвалювати. Але якщо ти це розумієш і не протестуєш – ти такий же самий неофіт.

Я часто піддавав критиці попередників Зеленського але й допустити не міг, що можна зробити ще гірше. Відтак на фоні «нинішніх» «попередники» виглядають справжніми професіоналами. А «попередники попередників» - ледь не святими. Хто б міг подумати?

Ще страшними є заяви, коли «нинішні» говорять, що все класно. Це той самий випадок, коли через відсутність достатньої кількості звивин під черепно-мозковою коробкою вони нездатні усвідомити помилковість свої рішень. «Отче! прости им, ибо не ведают, что творят» (Лк. 23:34)

Разом з тим надавали купу дурнуватих обіцянок, котрі виконати не можливо але сподобатися можна:

- обіцяли переїхати з Банкової за гроші спонсорів, а сидять і досі там;

- обіцяли подолати бідність, а стало ще гірше. В бюджеті не просто діра, а цілий протяг;

- обіцяли посадки топ-корупціонерів, натомість мають вже власних;

- обіцяли повернути Крим, а тепер про нього навіть й не згадують;

- обіцяли монолітну монобільшість, а домовляються з учорашніми політичними конкурентами;

- обіцяли ухвали закон про народовладдя, але до цього часу навіть проекту не має;

- обіцяли закінчити війну з РФ, але до цього часу стріляють і гинуть наші хлопці;

- обіцяли запустити «ліфт», а призначають попередників.

Щодо останнього пункту: розумію пристосуванців, котрі пропхалися у владу чи залишилися там з часів «попередників», вихваляючи «нинішніх». Для них будь-які «нинішні» – роботодавці. За бажанням «втриматися за табуретку» вони легко перекручують кепку. То для них не проблема – головне аби тепло було.

Але за цією теплотою стоїть відвертий виклик знищення всього того, що ми з вами, українці, набудували за роки незалежності. Все це під гаслами всенародної любові до «нових неофітів» може бути фатальним і неповоротним.

Так, остання соціологія показує, що більшості з тих, хто голосував 21 квітня 2019 року не розумом, а серцем всього абсурду ситуації не видно. І не марнуймо час на очікування загальнонаціонального прозріння. Такого не має і не буде в Україні, так само, як і у сьому світі.

Що робити? Ні, не повертати попередників. «Нинішні» - це те, що ми маємо пройти. Але пройти це треба швидко й безповоротно. Такий шлях проходили практично усі розвинені країни світу і ми не будемо виключенням. Втім пройти це потрібно якомога швидше.

Валерій Клочок

політичний та економічний експерт