Порівнювати Мюнхенську угоду 1938 року з Мюнхенською угодою 2020 року, як на мене, некоректно.
Тоді вирішувалася доля Чехословаччини без неї самої в умовах «несправедливого» на думку Гітлера Версальського договору, коли багатомільйонне населення етнічних німців судетських німців стали частиною проголошеної наприкінці жовтня 1918 року Чехословаччини. Ребус справді непростий але очевидний з точки зору Чемберлена, Даладьє, Гітлера та Муссоліні. За великим рахунком Гітлера справді вдалося трохи приспати. Але ненадовго.
Те, що сталося в Мюнхені вчора-позавчора, відбулося за участі українського президента. І він мав нагоду бачити, чути і говорити стосовно подальшої долі країни України, яку він очолює. Відтак це робилося свідомо. Спробуємо розібратися чому це так.
Очевидним є той факт, що сценарій готувався заздалегідь і своїм початком сягає навіть до 8-9 грудня, коли проводилася Нормандська зустріч 2019 року (де власне узгоджувалися етапи майбутньої формули Зеленського).
Так, дефініція «формула Зеленського» все частіше починає фігурувати в інформпросторі і має усі шанси стати історичною. Поки що відкритим залишається посил – «формула Зеленського ввійде чи вляпається в українську історію». Тут однозначної відповіді поки що дати складно. Але однозначно, що долю України в Мюнхені цього разу (на відміну від 1938 року) вирішили за участі легітимного президента. І це є факт, який точно ввійде в історію сучасної України.
Буквально днями депутатка від Слуги народу Ольга Василюк-Смаглюк в ефірі телеканалу ATR заявила, що Зеленський обіцяв встановити мир в Україні за будь-яку ціну. «Але не обіцяв повернути Крим», - сказала вона. І швидше за все Василюк-Смаглюк говорить правду, бо багато дій, речей і заяв вказують на непоборне бажання Зеленського справді за будь-яку ціну припинити війну, не беручи до уваги питання Криму й повного відновлення територіальної цілісності України.
На фоні війни, котра триває вже шість років, постійних людських втрат, глибокої економічної кризи, усвідомлення неможливості в найближчі десятиліття ментального повернення мешканців ОРДЛО в Україну, все більшу втрату з року в рік надії на повернення Криму такий сценарій може бути сприйнятий більшістю українських громадян, котрі власне й обрали Зеленського президентом. І реалізацією такого сценарію є виконання Мінських угод, підписаних за часів президенства Петра Порошенка. Останній наполягає й донині на їх безальтернативності й неможливості виконання в повному обсязі. Якийсь сюр. Але частково він правий. Втім його правота – це постійна кровотеча на мапі України. А для Зеленського це є питанням принциповим, котре він бажає вирішити за будь-яку ціну.
Звісно, що цю ціну він усвідомлює й розуміє. Вона прямо прописана в Мінських угодах, на виконані яких власне Зеленський і наполягає. Але їх пряме виконання означитиме повний автономний статус ОРДЛО і стане приводом для масштабних акцій протесту всередині України, що матимуть усі шанси закінчитися державною зрадою, громадянським конфліктом й дочасними виборами.
Потрібен м’який варіант, в розумінні Зеленського, який дасть змогу просто припинити стріляти. «Вся социология показывает, что самый главный, тревожный вопрос: «Мы больше не хотим войны». И мы эту войну не начинали. Но если у нас есть хоть какая-то возможность эту войну закончить, мы должны сделать все для того, чтобы прекратили умирать наши люди. Прежде всего надо прекратить огонь. Просто прекратить стрелять", - сказав Зеленский рік тому в статусі кандидата в президенти.
Ще раз звертаю увагу - в усьому цьому порядку денному Криму не має взагалі! Це класичне виконання Мінських угод на умовах Росії (ну хоча вони з самого початку на умовах Росії й виписані). У нас навіть є ДІЮЧИЙ закон про особливий статус ОРДЛО. «Просто нужно перестаь стрелять!» і закон буде діяти на практиці.
І дійсно, стріляти потрібно перестати. Цього прагне більшість українців. Але іншого варіанту окрім Мінських угод чи то формули Зеленського (що один і то й же хрін з редбкою) у команди Зеленського не має. Будь-які інші плани не сприймаються. А вони насправді є.
Для прикладу давайте спробуємо розглянути один із існуючих вже планів «Відновлення миру та деокупація територій України, окупованих РФ з 2014 року: частини Луганської та Донецької областей, Автономної Республіки Крим» (автор Валентин Наливайченко – двічі очільник СБУ, нині нардеп у БЮТі). Документ доволі об’ємний та великий, й передбачає систему послідовних кроків.
Перший крок. Підписання Міжнародної Угоди з відновлення миру та деокупації територій України, окупованих РФ з 2014 року між Україною, США та РФ. Гарантами угоди виступають країни-члени ЄС, Великобританія, Канада та моніторингові місії ООН й ОБСЄ. Щось на кшталт Будапештського меморандуму, але все ж не він значно ширше. Без сумнівів ДУЖЕ складний і об’ємний процес, але «вовка боятися – сиди в хаті». Так само, як розводять руками в ООН бо там Росія має право вето. Можна і треба запускати план і працювати. За шість років вже більшу частину шляху можна було б пройти. Не маю впевненості, що на даний момент вже УСІ поставили б свої підписи але порядок денний на Мюнхенській конференції цими вихідними був би дещо іншим.
Логічним є і крок, що стоїть в плані під номером один. Але я швидше вважав би його паралельним кроком-пунктом описаним вище – це звільнення усіх політв’язнів та заручників, розшук безвісти зниклих, ідентифікація та повернення тіл усіх загиблих (за участі ООН, ЄС, ОБСЄ, НАТО, МКЧХ, ПДМШ, «Лікарі без кордонів», Міжнародної асамблеї матерів та ін.).
Третій пункт. Національний план дій для відновлення миру, деокупації та реінтеграції територій України, окупованих РФ з 2014 року, який передбачає фінансування з Міжнародного фонду відновлення економіки, інфраструктури, соціального життя на всіх деокупованих територіях. Ймовірно мається на увазі створення Фонду на кшталт того, як створювався і діяв Міжнародний Чорнобильський Фонд «Укриття».
Все. По стратегії ясно як Божий день. Але ж часу на стратегію не має, виключно тактика.
На завершення нагадаю усім нам про ще один вже існуючий світовий план припинення війни в Україні та світі – ООН. Це глобальна міжнародна організація (до її складу входить 193 країни), заснована 24 жовтня 1945 на конференції у Сан-Франциско на підставі Хартії Об'єднаних Націй. Декларованою метою діяльності організації є ПІДТРИМАННЯ ТА ЗМІЦНЕННЯ МИРУ Й МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ. Якщо інституція не відповідає заявленій меті, як мінімум їй потрібен UPGRADE.
Політичний та економічний експерт
Валерій Клочок
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.