«Цінності «багатодуховного» народу»

У світі складається враження, що сучасна Росія, керована путінським Кремлем, не здатна принести людству нічого хорошого, крім корупції, брехні, страху і силового руйнування того, що не нею створено.

Нині Росія, по суті, майже в усьому світі, веде свою підлу гібридну війну. Вуха Кремля, а подекуди і його криваві руки неприховано стирчать з багатьох світових конфліктів.

Світова біда у тому, що цивілізований світ не встигає, а іноді просто не знає, як правильно відреагувати на інформаційну кремлівську агресію. Але це не довго. Захід не збирається прогинатися під кремлівське «бачення» світоустрою.

Путінізм - це сталінізм в його початковій стадії. У сучасній російській історії вже вкотре тоталітарний національний характер отримує в управління такого ж лідера. Ленін, Сталін, Путін. У цій тріаді не тільки співзвуччя закінчень, а й спільність політичних антицінностей, кримінальної практики, неймовірна тяга до брехливій пропаганді і єдиновладдя. А що ж російський народ ?! А народ ніколи до уваги не брався! У нього в Росії цінність невелика.

Вчені-лінгвісти давно стверджують, що російська мова - агресивніше всяких інших мов на історичній слов'янській території, інші слов'янські мови - більш толерантні. Давно помічено, що агресивні за своєю ментальністю мови, як правило, не дуже-то чесні в своєму правописі. Це, коли в мові чується одна буква, або поєднання букв, а пишеться інша, або зовсім інше закінчення. Таке роздвоєння в правописі веде і до роздвоєння в психології сприйняття і дії. Звідси нещирість, норма брехати мало не всьому світу, нетвердість слова або її повна відсутність. З цієї причини і виникло упередження, що будь-який договір з Росією не варто навіть ціни паперу, на якому він написаний. Ставлення Кремля до мінських домовленостей, як і до Будапештського меморандуму і великому договору з Україною про дружбу і співробітництво - яскраве тому підтвердження. Мовна агресивність і оманливість - одна із знакових російських антіценностей.

Мова - це дуже сильний важіль впливу на населення, його поведінка і свідомість. Ми повсюдно спостерігаємо залежність ментальності людини від того, якою мовою він розмовляє. Народ, який зазнав поразки в боротьбі за свою незалежність, як правило, під впливом грубої сили чи інших життєвих обставин переходить на мову окупанта, ніж робить свої подальші самогубні кроки.

Мабуть в Кремлі не знають вислови А. Солженіцина п'ятдесятирічної давності, про те, що «Великая ли мы нация, мы должны доказать не огромностью территории, не числом подопечных народов – но величием поступков. И глубиною вспашки того, что нам остается за вычетом земель, которые жить с нами не захотят. С Украиной будет чрезвычайно больно».

У нинішніх кремлівських небожителів геть відсутні величні вчинки, все більше міжнародних кримінальних злочинів, моральна основа яких утопічні агресивні антицінності «русского мира». Що нинішній Кремль може і хоче дати світові ?! Та нічого хорошого, крім війни, ненависті і руйнувань.