Хлопнути дверима у ПАРЄ: чи виграє від цього Україна?

Чи варто Україні залишатись в організації, яка без умов повертає російську делегацію до свого складу, тим самим ніби виправдовуючи агресивну політику Кремля?

Чи варто Україні залишатись в організації, яка без умов повертає російську делегацію до свого складу, тим самим ніби виправдовуючи агресивну політику Кремля.

Про наслідки призупинення участі в міжнародній організації найяскравіше показує досвід СРСР та Ради Безпеки ООН. Свого часу він на знак протесту, що делегацію Китаю представляв Тайвань, а не КНР, відмовився приймати участь у голосуванні Ради Безпеки ООН. У результаті Радбез ООН оперативно без СРСР схвалив рішення і США направили свої війська як миротворців ООН в Корею. Чим фактично призупинив повну окупацію комуністами Корейського півострову. Де-факто – СРСР красиво хлопнув дверима та отримав поразку в Кореї. Але історія нас вчить лише того, що вона нічого не вчить.

Сьогодні можна піти красиво з ПАРЄ та тим самим заробити на ефекті «хлопання дверима». Але це буде не більше, ніж тактична перемога для «окучування» патріотичного електорату напередодні виборів. Стратегічно світовий статус України наблизиться до статусу Білорусі, яка також не входить до цієї Парламентської асамблеї. І ми не зможемо впливати на рішення цього органу, який визнають легітимним всі країни Європи. Інша справа, якщо виходити з міжнародної організації групою держав. Таким чином це б підкреслило те, що ми не ізгої в міжнародній політиці, і наш демарш користується підтримкою.

Єдиною (знову ж таки, - тактичною перевагою) ніби то стає недопущення спостерігачів від країни агресора брати участь у спостереженні за виборами в Україні як членам ПАРЄ. Але це сумнівна перевага, оскільки ми маємо досвід недопущення російських спостерігачів. Причому – без виходу з міжнародної організації. Зокрема, саме так відбулось зі спостерігачами з ОБСЄ на президентських виборах, - росіян не було допущено.

Загалом демарш – не більш ніж виборчий хід. Тим більше, вибори у Верховній Раді логічно призведуть до персональної зміни представництва України. Відповідно – це представництво і так би не брало участі у подальших засіданнях Асамблеї. Та вже після парламентських виборів буде формуватися інша, сподіваюсь, стратегічніша політика щодо ПАРЄ.

І робити вигляд, що ми образились і забиватсь в куток – це дитяча поведінка. Це лише батьки могли б пожаліти і погладити нас по головці. Але інші політики нам не батьки. Світові, за великим рахунком, все рівно на інтереси України. Кожній країні важливі лише свої власні інтереси. І якщо ми заб’ємось – і про нас, і про російську агресію на наші території просто забудуть. Тому стратегічно гра в ображених – це гра в інтересах Кремля.