Пушкін: інтернаціоналіст, шовініст, анти-українець

6 июня 2019, 12:22
Владелец страницы
0
48

за участь у дуелі з Дантесом Пушкіна засудили до смертної кари через повішання.

      Коли наш північний сусід шостого червня святкує день народження Олександра Сергійовича Пушкіна, нам, що задекларували право російського народу жити на українських землях краще, ніж йому живеться в самій Росії, якось не випадає стояти осторонь, тим паче, що життя поета було пов’язане з Україною. Їй він присвятив багато рядків своїх поезій. Головне, не треба ніколи забувати, що ми українці і в нас повинна бути власна національна гордість. Проте щораз забуваємо, а власну національну гордість щораз ховаємо якнайдалі.

            Олександр Пушкін для України якраз не та людина і не той поет, щоб ми могли його вшановувати як національного героя – що з успіхом роблять у Росії.

            Якщо припасувати до Пушкіна сучасні вирази та виміри, то виявиться, що він типовий інтернаціоналіст, шовініст, анти-українець.

            У Пушкіна було відсутнє співчуття до гноблених і підкорених Росією народів. Він міг поетично оспівувати Кавказ – і в той же час патетично вихваляти його покорителя, московського генерала Івана Котляревського, в якого українського було лише прізвище. Хіба можна захоплюватися воякою, який убивав, винищував племена? А Пушкін це робить.

            Його поема “Кавказскій плєннік” перегукується з подіями в Чечні та Дагестані. Та ж сама ідеологія: “опір дикунів”, якому треба протиставити російські “закон” і “цивілізацію”. Про якусь гідність волелюбних народів Кавказу, які змагали за свою незалежність, у творах Пушкіна нема й слова.

            А взяти його поему “Полтава”, в якій Іван Мазепа зображений як “злодій”, “розпусник”. Натомість Петро Перший під пером поета постає як велична і мудра постать. Головна ідея поеми – історична неминучість поглинання України Росією, марність українських змагань до волі.

            Звичайно, про історичну об’єктивність з уст Пушкіна годі було почути, хоча він студіював “Історію Русів”, переписував і запам’ятовував українські народні пісні.

            Натомість творчі митці Заходу були більш поблажливими до українців, з розумінням ставилися до наших визвольних змагань. Байрон і Гюго присвятили Мазепі великі твори, в яких прославляли великого гетьмана. Композитор Ліст написав симфонію “Мазепа”, а Вольтер в “Історії Карла ХІІ” багато сторінок присвятив славному подвигові Мазепи. Причому всіх цих авторів звабила не лише романтична фабула – закоханий юнак, смерть на коні, в степу і таке інше. Насамперед їх притягувала трагічна військова поразка Мазепи, його героїчна смерть. Недаремно Вольтер висловив думку про те, що “Україна завжди прагнула волі”. Пушкін подібних думок не висловлював.    

Одним із найганебніших фактів російської історії є той, що рішенням військового суду при лейб-гвардії кінного полку від 19 лютого 1837 року за участь у дуелі з Дантесом Пушкіна засудили до смертної кари через повішання. Абсурдність ситуації полягає в тому, що суд відбувся вже після смерті поета. Однак судді, очевидно, хотіли підкреслити, що навіть якби Пушкін після пострілу Дантеса залишився живим, його все одно б повісили. Олександра Сергійовича посмертно судили не як політичного, а як кримінального злочинця.

            Саме остання обставина не дозволяє й досі російському правосуддю реабілітувати поета, оскільки, згідно з чинним законодавством, закон про реабілітацію діє лише стосовно осіб, які були піддані репресіям із 7 листопада 1917 року. Дія ж Закону Росії "Про реабілітацію жертв політичних репресій" від 18 жовтня 1991 року, як стверджують юристи, на дану справу не розповсюджується.

            Ще з часів давньоримського права існує неписана істина: мертвих, на відміну від живих, не судять. Російський суд далекого 1837 року порушив це правило, а, отже, його рішення можна було би вважати незаконним. Якщо вже до кінця слідувати за юридичною казуїстикою, то в зв’язку з тим, що Пушкін не постав перед судом, оскільки вже був мертвим, його не можна вважати засудженим.

            Як би там не було, але важливіше інше: чи був Пушкін звичайним кримінальним злочинцем через банальні ревнощі, чи став жертвою політичних інтриг і дістав кулю за вільнодумство? Відповіді на ці запитання досі не знайдено. Як і не зрозуміле офіційне ставлення російської юриспруденції до абсурдного рішення військового суду лейб-гвардії кінного полку. Бо якось не вкладається в голові, щоб геніальний поет залишався кримінальним злочинцем, якого мали повісити ... після його смерті.

 

Анатолій ВЛАСЮК

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.