Володимир Зеленський проти українського націоналізму

Український націоналізм несе загрозу Росії.

        Ще не встигла закінчитись інавгурація, як російські пропагандисти почали нацьковувати президента України на український націоналізм. Саме на ідеологію, а не на окремих її носіїв, бо з багатьма із них Зеленський уже знайшов спільну мову, а в недалекому майбутньому зійдеться з ними ще ближче.

Російські пропагандисти стверджують, що націоналізм несе загрозу Україні. Це лукавство і підміна понять. Український націоналізм несе загрозу Росії.

Кремль недаремно шукає союзника в президентові України у боротьбі з українським націоналізмом, бо має для цього поживний грунт. У передвиборчій кампанії Зеленський зробив ставку на російськомовне населення, серед якого багато прихильників “русского міра”, а всі ці люди або в опозиції до українських націоналістів, або є його відвертими ворогами. Президент підтвердив сподівання Кремля, коли заявив, що перевірить на конституційність закон про мову. Від нього очікують більш рішучих дій щодо захисту російської мови, яку буцімто заборонили в Україні, про що постійно віщають російські пропагандисти.

Більмом в оці для Путіна і Зеленського – Львівська область, більшість виборців якої проголосувала не стільки за Порошенка, скільки за українську державність. У Зеленському вони побачили загрозу втрати незалежності України.

Вважаючи Львіщину осердям “нациків”, наші вороги передають куті меду чи то лайна в дьогті. Насправді Галичина загалом і Львівщина зокрема втрачають національну свідомість. Колаборанти, готові служити російській владі, мирно співіснують з наївними людьми, які вірять, що гірше, ніж за Порошенка, їм вже не буде – й інколи доволі важко буває розмежувати їх.

Роз’їдання українського націоналізму зсередини – ось основне завдання Кремля і його п’ятої колони в Україні на нинішньому етапі. Цьому сприяють і ті, кого інколи безпідставно відносимо до націоналістичних сил, бо стосовно них можна говорити лише про формальні ознаки належності, тоді як за суттю це далеко не так. У погоні за голосами виборців вони часто підмінюють націоналістичне соціальним. Без останнього не обійтись, але воно не повинно брати гору над власне націоналістичним.

Кремль не проти, щоби Зеленський був у авангарді боротьби з українським націоналізмом, але навряд чи президентові слід йти в цьому напрямку. Треба розуміти, що це би ослабило позиції самого Зеленського, на що дуже сподівається Путін, бо це дозволить йому ще більше тиснути на Україну в питаннях Донбасу і в інших дотичних до цього проблемах. З іншого боку, тиск на національні і націоналістичні сили може викликати спротив, який призведе до Майдану і нової революції, що зметуть Зеленського. Зрештою, зеленські приходять і відходять, а український націоналізм буде завжди, як і Україна.

Швидше за все, Зеленський вдасться до тактики маневрів у цьому й багатьох інших питаннях, сидітиме, що називається, на двох стільцях, тим більше, що в президентському кріслі почувається некомфортно. Навіть якщо вслід за Макроном йому вдасться за допомогою “Слуги народу” здобути більшість у Верховній Раді України, це не убезпечить його від “жовтих жилетів” і пожежі в Соборі Паризької Богоматері в українському виконанні.

Кожний український президент, навіть Янукович, мусив рахуватися з настроями Галичини, а в значній мірі навіть загравати з галичанами і йти на значні поступки. Якщо Зеленський цього не врахує, його чекає швидкий крах. З іншого боку, Росія пропонує президентові України жорсткий і навіть жорстокий шлях: знищити в зародку український націоналізм. Це призведе до федералізації України. Кремль не проти, щоби Галичина відійшла до Польщі. Я не думаю, що Зеленський погодиться на роль не просто цапа-відбувайла, а руйнівника України.

Анатолій ВЛАСЮК

24 травня 2019 року