Стратегічні помилки Гордона

Погляди Гордона щодо тимчасовості президентства Зеленського можуть співпадати з поглядами олігархів

            Одну він уже зробив. Тепер робить другу. На підході – третя.

Стратегічною помилкою Гордона була ставка на Зеленського. Я розумію, що серед інших кандидатів у президенти він не міг поставити на когось іншого. Особливо якщо мова йде про змову олігархів. Дмитро Ілліч до них не належить, але, схоже, не проти взяти участь у їхній грі. А якщо брати до уваги, що в нього є потужний недійний ресурс, то на цьому можна непогано заробити. І заробляє.

Проблема полягає в тому, що Гордон справді думає так і те, як і про що говорить. Тобто він не політик, а олігархи мислять не лише фінансовими, а й політичними категоріями, тому ніколи Гордон не буде їхнім у широкому розумінні цього слова. Йому цього й не треба.

Цілком очевидно, що змова олігархів стосувалася не стільки Зеленського, скільки Порошенка. Останньому не пробачили дуже багатьох речей, як п’ять років тому дуже багатьох речей не пробачили Януковичу, зробивши ставку саме на Порошенка.

Погляди Гордона щодо тимчасовості президентства Зеленського можуть співпадати з поглядами олігархів. Зеленський може увірувати, що він не просто висуванець олігархів, а став їхнім висуванцем завдяки харизмі й непересічним особистим якостям. Конфлікт інтересів очевидний. Олігархам, як і у випадку з Порошенком, потрібний слухняний виконавець їхньої волі, а у Зеленського може з’явитися спокуса грати самостійно свою роль.

На відміну від олігархів, майбутнє України і своє особисте благополуччя Гордон пов’язує зі Смешком, вангуючи йому посаду прем’єр-міністра. І в цьому – друга стратегічна помилка Дмитра Ілліча. Попри видиму незалежність Смешка, він, звичайно, керована людина – принаймні за своїм психологічним складом. Зараз перед нами не стоїть завдання з’ясовувати, хто може смикати за мотузки, використовуючи Смешка в своїх інтересах. Але це явно не та людина, яка може уповні задовольнити олігархів, а вслід за ними – Зеленського.

Я не поділяю оптимізму Гордона, коли він заявляє, буцімто партія Смешка увійде до майбутньої Верховної Ради України. Шість з лишком відсотків на президентських виборах – це не той стартовий капітал, на який можна розраховувати у подальшому поступі Смешка як політика, а тим більше як державного діяча. Без фракції в парламенті важко, хоча й можливо розраховувати на посаду прем’єр-міністра. Але цілком очевидно, що олігархам за парламентсько-президентського устрою потрібен зовсім інший номінальний керівник держави.

Стратегічні помилки Гордона полягають не в намаганні Гордона втілити в життя власні політичні погляди, які, за великим рахунком, у нього відсутні, а у нав’язуванні українському суспільству конкретних осіб, які, на думку Дмитра Ілліча, могли би всіх ощасливити. Усіх, крім олігархів. Я ж не думаю, що Гордон виступає їхнім рупором і, мабуть, образиться, якщо йому про це казатимуть. Але, з іншого боку, Дмитро Ілліч повинен розуміти, що без узгодження з олігархами кандидатур, які би всіх нас ощасливили, у нього нічого не вийде. Інакше він повинен визнати, що ні Зеленський, ні Смешко не є тими, хто може зламати хребет олігархічній системі в Україні. Якщо ж Гордон робить ставку на них у своїй наївній вірі, то це його третя стратегічна помилка.

Дмитро Ілліч безнадійно застряг у радянському минулому. “Нерозуміння Бандери” у смертельному коктейлі з кримінальним “вирвати кадик” свідчать про його заскорузлість як особистості. Можна певний час нав’язувати свої погляди і людей українському суспільству, але в стратегічній перспективі це призводить до краху. “Методи Кашпіровського” у сучасних умовах поки що здатні завойовувати мільйони прихильників, але доволі швидко на виході ми побачимо нуль.

Анатолій ВЛАСЮК

27 квітня 2019 року