Наступна Верховна Рада буде в опозиції до президента

Коаліція в широкому розумінні цього слова може стати основою протидії “русскому міру”, націленому на знищення української державності.

           Зеленський намагатиметься зламати депутатів ще до виборів 27 жовтня 2019 року. У нього є компромат на багатьох із них. Або голосуй за потрібні президентові закони і призначення – або тебе з нетерпіннями чекають у в’язниці.

Мабуть, частина депутатів таки зламається. Інші підуть на розумні компроміси, виторговуючи собі політичне майбутнє. Тому говорити про опозиційність до президента у цьому складі парламенту не доводиться.

Ситуація зміниться після обрання нової Верховної Ради. Навряд чи Зеленському вдасться за півроку досягти особливих успіхів. Більшість владних повноважень залишатиметься у Верховній Раді, а сама вона дрейфуватиме до виключно парламентської республіки. І тоді неодмінно постане питання про створення депутатської більшості, яка би не була президентською.

Це дасть можливість не лише зберегти баланс сил між президентською  і парламентською владами, а зробити акцент на економічному зростанні України. Прем’єр-міністр повинен бути ні ставлеником президента, ні ставлеником Верховної Ради, а насамперед професіоналом, рівновіддаленим від політичних сил. Щоправда, Зеленський якось бовкнув, що й сам міг би бути прем’єр-міністром одночасно з виконанням президентських функцій, але, схоже, це не сподобалося його команді та олігархам, які активно проштовхують його до влади.

Хто би міг скласти основу майбутньої більшості? Блок Петра Порошенка, “Батьківщина”, Народний фронт, партія Гриценка. Неймовірно? Так! Але в політиці все можливе.

Уже нині впливові прихильники Зеленського радять майбутньому президентові не переслідувати Порошенка, забезпечити йому тиху старість – в обмін на те, що його партія не йтиме на вибори. Така собі капітуляція. Це означає зовсім не знати Порошенка. Навряд чи він упустить нагоду взяти реванш, а парламентські вибори дають хороший шанс для цього.

Протиріч між Тимошенко і Порошенком багато, але ще більше їх об’єднує на тлі Зеленського і загрози “русского міра” для України. Звісно, Юлії Володимирівні запропонують приєднатися до більшості, яку створюватимуть під Зеленського, але навряд чи вона захоче бути разом із партією Медведчука-Рабіновича-Бойка. Якщо ж цю п’яту колону в Україні Зеленський із якогось дива не візьме до коаліції, то “Батьківщина” матиме широке поле для маневру.

Анатолія Гриценка можуть не влаштувати пропозиції Зеленського щодо участі в уряді, тому тим більше у нього буде можливостей домовитися з Порошенком.

Радикальна партія взагалі може не потрапити до парламенту. Ахметов, відколовши Вілкула від Бойка, допоміг Порошенку вийти до другого туру, але сам може залишитися без парламентського представництва. Якщо ж радикали пройдуть, то Ляшко може побігти до Зеленського, але швидко розчарується у пропозиціях, які надійдуть від нього. Тому логічним буде його приєднання до непрезидентських сил.

Під знаком питання проходження до парламенту партії Смєшка, про існування якої мало хто чув. Непрохідною нині видається і “Свобода”. Але Смєшко і Тягнибок швидше співпрацюватимуть із Тимошенко як лідеркою коаліції, ніж із президентом.

Як бачимо, теоретично вимальовується непрезидентська коаліція, яка може перерости в антипрезидентську по мірі зростання агресивності Зеленського у намаганні зруйнувати парламентаризм.

Коаліція в широкому розумінні цього слова може стати основою протидії “русскому міру”, націленому на знищення української державності.

Анатолій ВЛАСЮК

15 квітня 2019 року