«Як російські агресори намагаються стирати українську ідентичність»

Нав’язування російського громадянства в Криму порушує права людини і породжує обмеження свободи пересування – такого висновку дійшли автори аналітичного звіту «Права людини в контексті нав’язування гр

Під час анексії Криму Росія незаконно оголосила всіх, хто жив на півострові, своїми громадянами. Як ця проблема еволюціонувала відтоді?

‒ Сама проблема, можливо, не еволюціонувала, а стала більш зрозумілою і відчутною, з’явилася достатня кількість наслідків нав’язування громадянства. Виняток у 2014-му зробили для тих, хто подав заяву про бажання зберегти наявне українське громадянство або залишитися особою без громадянства. Термін для такої заяви фактично становив 18 днів: з 1 квітня до 18 квітня. В реальності подати заяву про відмову від російського громадянства упродовж перших 10–14 днів можна було лише в чотирьох пунктах на півострові. Ближче до кінця терміну кількість пунктів збільшилася.

‒ Тобто можна було від самого початку однозначно зробити висновок, що це незаконно й неправильно?

‒ Проблема нав’язаного громадянства є в сірій зоні. Насправді нам потрібно багато часу, для того щоб усвідомити її з точки зору міжнародних стандартів прав людини, щоб сформулювати, чому це порушення. На міжнародному рівні займаються переважно питаннями осіб без громадянства або з подвійним громадянством. Коли йдеться про нав’язане громадянство, про натуралізацію, такі питання в міжнародному праві дуже слабо опрацьовані, точніше, ніяк. Ситуація в Криму досить унікальна, а європейська Конвенція з прав людини не гарантує право на громадянство. Втім, існує практика Європейського суду з прав людини, яка говорить про те, що це не означає, ніби конвенція не захищає від наслідків, пов’язаних зі зміною статусу громадянина. В основному практика пов’язана з втратою громадянства.

«Росія не може позбавити когось українського громадянства» - Сергій Заєць.

‒ Але це зовсім протилежна ситуація, коли людину позбавляли прав, пов’язаних із громадянством.

‒ Саме так. Через це Європейський суд із прав людини міг знайти порушення, а у нас ситуація має такий вигляд: кому надали додаткове громадянство, просто надали додаткові права. Проблема була в тому, щоб знайти формулювання, які можуть бути адресовані ЄСПЛ, Комітетові ООН з прав людини і дозволять визнати порушення тих прав, які гарантовані відповідними міжнародними договорами. У формулюванні російського закону закладене певне єзуїтство, бо там ішлося не про можливість відмовитися від російського громадянства, а зберегти наявне громадянство України. Насправді інша держава не може позбавити особу громадянства третьої країни. Росія не може позбавити когось українського громадянства.

«У квітні 2014 року люди опинилися перед вибором без вибору: будь-який варіант вів до погіршення ситуації» - Сергій Заєць.

‒ У випадку, наприклад, з Олегом Сенцовим та Олександром Кольченком російський суд вважав їх громадянами Росії, а не України. Це і є порушення?

‒ Російська Федерація визнає всіх, кого вона оголосила своїми громадянами, тільки російськими громадянами й не бере до уваги наявність громадянства України. Але на перший погляд це виглядає так, що разом з правами громадянина України жителям Криму надали права громадянина Росії. Причому якщо виходити з того, що отримання російського громадянства є тягарем, то відмова від нього також породжувала низку негативних наслідків. Це означає, що у квітні 2014 року люди опинилися перед вибором без вибору: будь-який варіант вів до погіршення ситуації. Раніше людину все влаштовувало, а зараз її оголосили громадянином Росії або, якщо вона відмовилася від російського паспорта, то виявилася іноземцем у себе вдома з усіма наступними наслідками. Зокрема, це міграційний контроль, пов’язаний з обмеженим терміном перебування упродовж 90 днів за 180 днів, або з необхідністю отримати дозвіл на проживання. У будь-який момент їх можуть оголосити небажаними і вислати… Безумовно, в Криму були й люди, які з радістю отримали громадянство Росії.

‒ З нами зв’язалася корінна кримчанка Антоніна, яка просить не називати її прізвище і весь цей час живе без російського громадянства в Криму. Ось що вона розповідає:

«Я не відмовлялася від російського громадянства, я взагалі з ними не зв’язувалася. Коли у нас стали видавати російські паспорти, в нашому паспортному столі працював консультант із Москви, юрист ‒ він сказав, що я не маю права тут жити без російського громадянства. Мовляв, або берете паспорт, або вид на проживання, але в мене своє житло приватизоване тут. Я вирішила, що якщо напишу хоч якийсь папірець, то вже з ними починаю співпрацювати, входжу в цю систему. Я нічого не брала. І тут я загалом ніхто, прав ніяких у мене немає. Мені 65 років, пенсію я отримую в Україні, але з переведенням у рублі, ще й поїздка обходиться дорого. Поки діти підтримують, я живу. Я не можу звернутися в поліклініку, я не можу лягти до лікарні, я не можу відкрити рахунок. Але я намагаюся не світитися, щоб не нариватися на неприємності».

‒ У мене є приклад іншої кримчанки, яка упродовж п’яти років докладає всіх зусиль для того, щоб, не отримуючи російський паспорт, вийти з громадянства Росії. Вона систематично отримує відмови ‒ це означає, що такі люди поставлені владою перед складним моральним вибором. З одного боку, вони не хочуть отримувати паспорт громадянина Росії з міркувань совісті. З іншого боку, вони йдуть на істотні обмеження й утиски, про які ми чули: це і медичні, й банківські послуги, й багато іншого. Якщо ми подивимося на це в масштабах всього півострова, то, по суті, відбувається стирання української ідентичності в Криму, бо виходить, що українці, українські громадяни як якась соціальна група просто перестають існувати через розповсюдження на територію півострова законодавства Росії.